Сьогодні, 9 вересня, згадуємо полеглих захисників України з Переяславщини. Минають три роки з дня загибелі Олександра Савчука та перші роковини – Івана Бойка. У цей день помолімося, згадаймо їхні імена, вшануймо пам'ять, висловімо співчуття родинам, закликає Переяслав.City.
Олександр Савчук із Хоцьок
За даними сайту Гірської сільської ради, Олександр Савчук народився 13 березня 1977 року. Родина жила на Житомирщині, у селі Першотравневе Овруцького району, де Олександр пішов до школи і закінчив перший клас. Після аварії на ЧАЕС сім’я переїхала до Ревного Бориспільського району, де хлопець продовжив навчання. За словами мами Надії, він був спокійним, ввічливим і чуйним, з ним ніколи не було проблем.
Після школи Олександр кілька місяців працював у тракторній бригаді в Процеві, а у 1996–1997 роках проходив строкову службу у Львові.
Хазяйновитий і працьовитий, він одружився з жінкою, яка мала двох дітей від першого шлюбу. Власних дітей у них не було, але він щиро любив дітей дружини і опікувався ними. Родина жила у Хоцьках Переяславського району, у рідному селі мами Олександра, де він облаштовував будинок. Через 18 років шлюб розпався.
У 2015 році Олександр добровольцем пішов воювати в зону АТО у складі Національної гвардії, прослужив там понад рік. Після повернення працював у різних місцях: спочатку у типографії, потім тривалий час таксистом. У Хмельницькій області він зустрів Людмилу, яку щиро покохав. Вони були підтримкою один для одного та планували створити сім’ю.
Олександр постійно підтримував зв’язок з побратимами з АТО. Він передбачав можливе повномасштабне вторгнення і готувався захищати країну. 24 лютого він приїхав до Києва та того ж дня записався до територіальної оборони Борисполя, служив на блокпостах і проходив навчання на Київщині. Мама згадує, що Сашко рвався воювати і переживав, що його не беруть до війська. Він пройшов кількамісячне навчання у Добровольчому Українському Корпусі "Правий сектор".
Мав позивний "Сава"
У День Незалежності 2022 року Олександр востаннє був удома. Того дня поїхав до військової частини, а 28 серпня потрапив на Харківський напрямок.
4 вересня він востаннє телефонував мамі та коханій Людмилі, попередивши, що буде 10 днів без зв’язку.
Загинув 9 вересня 2022 року в місті Балаклія Ізюмського району Харківської області під час виконання бойового завдання. Йому було 45 років.
Похований у селі Ревне Гірської громади Бориспільського району.
"Сашко – патріот з добрим серцем, щирий і безстрашний, до останнього подиху відданий Україні. 9 вересня зранку Олександр зняв з Балаклії відео для коханої. Він повідомив, що вже в місті, і вони будуть зачищати його від рашистів, побажав здоров’я. "Люблю і цілую", – були останні слова в тому відео, яке Сашко не встиг відправити", – написали на сайті Гірської сільської ради.
Олександр Савчук посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Іван Бойко із Цибель
Іван Іванович Бойко народився 10 серпня 1968 року в селі Вінинці Циблівської громади. Навчався у Лецьківській школі.
На прощанні із Захисником голова Циблівської громади Олександр Палагута, однокласник Івана Бойка, розповів, що у школі його називали "Бойчик" або жартома – Іван Іванович. Він мав добрий характер і щиру душу.
– Іван Іванович був найменший у класі не за віком, а за статурою. При цьому був дуже добрий, щирий і його в класі любили всі. Ми разом навчалися 10 років, потім він пішов до армії, одружився у Циблях з Любою, разом вони народили і виховали двох дітей. Я як зараз пам'ятаю, як він у школі, щоб здаватися вищим, сідав за парту, підкладаючи ногу під сідниці. А ще він часто чомусь тримав ручку в зубах.
Учора лягав спати і чомусь саме цей його образ сплив перед очима – сидить на шкільному стільці з підігнутою ногою і ручкою в зубах, посміхається і щось розповідає, клацаючи зубами по тій ручці. Шкода, що прощаємося з ним сьогодні навіки. "Бойчик" був дуже хорошим, – поділився спогадами про юність однокласник.
Після школи Іван Бойко здобув фах токаря у Яготинському ПТУ. Перед повномасштабною війною працював слюсарем у шпиталі.
На військову службу призваний 16 червня 2024 року. Служив номером обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону.
На похороні старший брат Героя Віктор Бойко розповів Переяслав.City, що перед загибеллю Івана йому вдалося поговорити з ним телефоном. Брат був уже важко поранений, йому відірвало руку. А потім зв'язок обірвався. Наступні 11 місяців – невідомість.
– Його ніби то були перевели на іншу позицію. Але як все було насправді, вже не дізнаємося, – каже Віктор.
Племінник Героя, Ігор Бойко, додав, що дядька евакуювали з однієї позиції на іншу під Галицинівкою, і там ворог знову завдав потужного удару:
– З відірваною рукою він ще три дні на позиції сам тримався. Потім пізно ввечері 8 вересня його вивезли до штабного пункту, але вже зранку їх там накрили. Більшість побратимів тоді загинула… Я до останнього тримав із ним зв'язок, а тоді все...
Загинув 9 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Галицинівка Покровського району Донецької області. Майже 11 місяців вважався безвісти зниклим.
Йому навіки 56...
Похований у селі Циблі (Циблівська ТГ).
У Івана Бойка залишилися дружина Любов, донька та син.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
