Сьогодні, 10 вересня, Переяславська громада попрощалася з 42-річним Героєм-земляком Олександром Гришком. Воїн більше року тому загинув у боях на Донеччині. У лютому 2024 року він став на захист України, а в травні зник безвісти на Покровському напрямку. Це був його перший і останній вихід на бойові позиції. Тіло Олександра репатріювали з росії в серпні та ідентифікували за результатом ДНК-тесту. Про Героя та чин його похорону, розповідає Переяслав.City.
Гришко Олександр Анатолійович народився 6 лютого 1982 року. У 1999 році закінчив 9 класів у ЗОШ №6 (нині Переяславський академічний ліцей імені Івана Мазепи). Після школи навчався у Київському коледжі зв'язку, а в 2008 році закінчив Шевченківський коледж Уманського державного аграрного університету за спеціальністю "Механізація меліоративних робіт сільського господарства" і здобув кваліфікацію техніка-механіка. До війни працював за фахом механіка на господарстві у селі Строкова. 21 лютого 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ, до 27 березня проходив базову загальновійськову підготовку. Служив навідником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.
Загинув 21 травня 2024 року внаслідок штурмових дій біля селища Очеретине Покровського району Донецької області.
Солдат Олександр Гришко загинув 21 травня 2024 року
Прощання з Героєм Олександром Гришком
"Увесь час я жила надією"
Мамі Олександра – Ніні Гришко – сказали, що син загинув, але вона не може усвідомити і прийняти. Тіло її первістка ідентифікували за результатом ДНК-тесту, від дня загибелі її Саника минуло більше року, впізнання провести не можливо.
– Увесь час я жила надією. Вірила, що мій Саник живий, що в полоні і ось-ось про нього буде звісточка. Він був таким соняним, добрим, світлим... – плаче Ніна Іванівна. – Він же міг і не йти воювати. Саша мав давні проблеми з ногою, колись травмувався сильно, робив операцію, але вже потребував повторної.
Під час проходження ВЛК міг наполягти на її проведенні, але не зробив цього. І коли був уже на фронті міг зробити повторну операцію, його побратим робив, а він не схотів, хоча нога його турбувала, боліла, пухла.
Мав рішучий характер. Якщо щось вирішив, так і робив. Після школи я наполягла, щоб він ішов авчатися в коледж зв'язку. А він вже тоді хотів бути механіком. І таки зробив по-своєму. Вже як одружився здав усі екзамени і вступив до аграрного університету і вивчився на техніка-механіка. Все життя працював із технікою – водив і ремонтував трактори й комбайни.
Був завжди виважений, без зайвих конфліктів. Був одружений, але шлюб не склався. З дружиною вони давно розлучилися. У нього залишилася дочка, зараз їй 16.
На фронті теж ремонтував техніку. А 21 травня вперше вийшов на позиції і зник... – згадує Ніна Гришко.
Прощання з Героєм Олександром Гришком
"Вдень поговорили, а ввечері зв'язок обірвався"
Як розповів Сергій Гришко, молодший брат Героя, спочатку в Олександра була навчальна підготовка. Потім його відправили у селище Черкаське, а далі вже на фронт.
– Він крутив машини. У навчальному центрі активно бігав на полігоні, відпрацьовував завдання і, через навантаження, погіршився стан його давно травмованої ноги. Через біль у нозі йому було важко, але він тримався. Я дзвонив йому кілька разів на місяць вже коли він був на покровському напрямку, то Саня завжди казав: "У мене все нормально, кручу машини, бо куди виходи на одній нозі. Позивний, до речі, у нього був "Спрінтер". Побратими обрали його швидко. Через травмовану ногу так стали називати брата жартома і прижилося.
21 травня вдень брати говорили телефоном востаннє. Олександр повідомив Сергію, що йде на позиції.
– Двадцять першого числа я ще зідзвонювався з ним. Було десь 11:30 чи 12:00 дня. Він сказав: "Тільки суп зварили, виїжджаємо на позицію". Я здивувався, бо зазвичай у день не виїжджають, тільки ввечері. До позицій, з його слів, було кілометрів сім, тому, сказав будуть вже вирушати. І пояснив, що не може відмовитися від виконання завдання, бо більше немає кому йти.
Увечері зв'язку з Саньою вже не було. Я кілька днів намагався дізнатися бодай щось через знайомих у різних бригадах, але марно. Через якийсь час мені повідомили, що їхній підрозділ направили на штурм і там був обстріл артилерією, противник сидів на висоті. Мені сказали, що їх накрили потужно.
А 24 травня інформацію підтвердили з військової частини. Мені надійшло сповіщення про те, що солдат Гришко Олександр Анатолійович з 14:50 до 19:50 21.05.2024 року під час відновлювальних дій вирушишив на позиції у складі двох груп в кількості 11 військовослужбовців. Їхали вони двома бойовими машинами Bradley. Повідомлялося також, що внаслідок масованих мінометного, артилерійського обстрілів противника та стрілецького обстрілу по групам, останні понесли втрати та відійшли, внаслідок чого Саша зник безвісти.
Сергій Гришко – учасник АТО. Він сам воював і знає, що таке фронт не з чуток. Чоловік усвідомлював, що вихід брата на позиції міг закінчитися дуже погано, але все ж сподівався, що хлопців узяли в полон.
– А в серпні цього року нам повідомили, що Саша загинув. Його тіло було серед тих, що повернули з росії у серпні. Ідентифікували його за ДНК.
Коли Саша зник у нас з мамою відразу взяли ДНК-аналізи. Спершу тіло брата було в Дніпрі, там підтвердили спорідненість зі мною, а потім його направили у Вінницю і тоді з нами зв'язалася слідча, сказала, що ідентифікація підтверджена повністю за ДНК-збігом зі мною і мамою. Далі тіло перевезли до Києва, а тепер вже додому, – розповів Сергій.
Прощання з Героєм Олександром Гришком
Прощання з Героєм Олександром Гришком
Чин похорону
Прощання з переяславцем, солдатом ЗСУ Олександром Гришком почалося на його батьківському подвір'ї. Домовина закрита... у ній те, що з травня минулого року залишилося від тіла старшого сина Ніни Гришко. Вона знає, що там він, ДНК-експертиза підтвердила, але ж не бачила, не доторкнулася востаннє, не поцілувала... Усе, що може жінка, – обіймати труну.
Панахиду відслужили п'ять священників Православної Церкви України в храмі Воскресіння Христового.
– Блаженна путь, якою ти сьогодні йдеш, душе, бо приготовлене тобі місце упокоєння... – співали святі отці, поки мама Олександра і його молодший брат гірко оплакували труну.
Ніну Іванівну переповнював невимовний біль. Крізь нього вона лише запитувала у сина-Героя: "Ти ж казав, що не підведеш Сергія. Казав, що повернешся. Ми чекали. Чому ж ти не дотримав слова? Ти ж обіцяв".
Панахиду за загиблим Олександром Гришком відслужили в храмі Воскресіння Христового
Панахиду за загиблим Олександром Гришком відслужили в храмі Воскресіння Христового
Панахиду за загиблим Олександром Гришком відслужили в храмі Воскресіння Христового
Панахиду за загиблим Олександром Гришком відслужили в храмі Воскресіння Христового
Панахиду за загиблим Олександром Гришком відслужили в храмі Воскресіння Христового
Панахиду за загиблим Олександром Гришком відслужили в храмі Воскресіння Христового
Прощання з Героєм Олександром Гришком
Після виконання "Плине кача" траурна процесія з домовиною Олександра Гришка рушила на Ярмаркове кладовище через центральну площу міста. Люди зустрічали кортеж із труною Героя на колінах.
– У Переяславі, на жаль, рідко з такою пошаною реагують на траурний кортеж з домовиною Героя. Сьогодні всі зупиняються, виходять зі своїх автомобілів, стають на коліно і вклоняються захиснику України.
Я сподіваюся, що це є свідченням того, що все більше людей усвідомлює, якою ціною виборюється перемога України і завдяки кому ми можемо прокидатися під відносно мирним небом, – сказав водій катафалку Анатолій, з яким журналістка Переяслав.City їхала до місця вічного спочинку воїна Олександра.
Прощання з Героєм Олександром Гришком
– Сьогодні рідна земля назавжди прийме в свої обійми нашого Героя Олександра. Від травня ми щодня молилися до неба, просили, щоб він повернувся додому. Але не судилося… Стоячи біля чергової козацької могили, ми серцем, а не розумом, відчуваємо, яку страшну ціну платимо за життя, незалежність, свободу й майбутнє України.
Кажуть, що війна вбиває. Це не так. Вбиває клята москолота, вбиває наших найкращих братів і сестер, синів і дочок. Бо там (у росії, – авт.) вирішили, що нам немає місця на нашій землі, що тут не має бути нашої мови й майбутнього для України, – сказав у прощальному слові від 1 відділу Бориспільського РТЦК та СП Олександр Молоткін.
Синьо-жовтий стяг, яким була накрита домовина Героя, передали мамі Героя. Поховали на Ярмарковому кладовищі з усіма військовими почестями. Відсалютували залпом автомати, присутні виконали Гімн України.
Спочиватиме Олександр поруч зі своїм батьком.
– Толя, чому ти так рано покликав до себе нашого Саника. Йому ще стільки треба було встигнути. Йому ж іще жити й жити, а тепер буде з тобою, – плаче над могилами рідних чоловіків Ніна Гришко.
У Воїна залишилися мама, донька і брат.
Світла і вічна пам'ять захиснику України.
Прощання з Героєм Олександром Гришком на Ярмарковому кладовищі
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
