Сьогодні Переяслав ушановує людину, без якої складно уявити це місто, – батька всіх музеїв, багаторічного директора НІЕЗ «Переяслав» Героя України Михайла Сікорського.
13 жовтня – 102 роки з дня народження Михайла Івановича, патріарха музейної справи національного значення, і це без перебільшення. Його сучасники, між тим, згадують, що він був надзвичацнйо скромною ллюдиною і просто терпіти не міг святкувати цей день, розповідає Переяслав.City.
У період із 27 вересня (день смерті) до 13 жовтня, у Переяславі зазвичай тривають так звані Сікорські дні. Підсумком стає Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання», який проводить Університет Григорія Сковороди в Переяславі.
Але багато переяславців, колег Михайла Івановича згадують його як дуже неординарну людину – зі своїми побутовими звичками та манерами як керівника.
Ніна Захарчук, колишня старша наукова співробітниця Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема:
– Про нашого директора можна довго розповідати… Коли він був ще при силі та здоров`ї, в Заповіднику було три «найстрашніші» речі – затвердити річний план, піти у відпустку, поки річний план не виконаний, і відзвітуватися. Одного разу приношу йому на підпис своє планування. Сидить Михайло Іванович у своєму кабінеті, біля нього на столі кіт спить, шапка лежить – усе, як завжди. Бере він той план, читає з початку до кінця, потім із кінця до початку, потім перегорнув на середину…
– Це що?
– План на рік старшого наукового співробітника, – відповідаю.
– Та це ж чепуха! Тут же нічого немає!
– Як же нічого немає, таблиця на шести сторінках каліграфічним почерком, дай Боже мені його виконати, – відказую.
– Та ти що?! Оце ти не зробиш! Оце ти не знаєш! Отут ти не розберешся! Нащо було стільки паперу переводити?!
– Послухайте, ви тільки що фактично обізвали мене ледацюгою і нездарою, – обурилася я. – Але коли до музею приїздять євреї, то не можуть мною нахвалитися: і розумниця я, і стільки роботи виконую, і музей такий гарний! Того кого мені слухати – їх чи вас?
Засопів Михайло Іванович, зиркнув з-під широченних брів, віддав мені підписаний план:
– Іди, працюй…
Мої колежанки, окрилені тим, що комусь, виявляється, підписали план, причесалися, підфарбували губки і побігли і собі «на прийом». Повернулися дуже скоро, якісь розгублені, знічені: «Сказав, що Захарчук усі сили в нього вимотала, більше він нікому нічого не підпише…».
Меморіальна кімната, в якій свого часу жив Михайло Сікорський – прямо на роботі, в історичному музеї. Фото вересень 2024 р.
– І я розкажу історію, – посміхається Лариса Годліна, колишня головна зберігача Заповідника. – Це було у 1980-х. Приїхав до нас міністр культури Сергій Безклубенко. Михайло Іванович його веде, ми, "свита", шанобливо тупцяємося позаду. Заходимо у зал історичного музею, де експонується порцеляна Міклашевського.
– Ось, це ж такі цінні речі, такі унікальні, вони взяті на облік ЮНЕСКО! – каже Михайло Іванович.
Міністр недовірливо гмикає:
– Мені зранку на стіл поклали список предметів з усіх музеїв України, які на обліку в ЮНЕСКО, а ваших я там щось не бачив. Де ваш головний зберігач, покличте!
Підходжу. Міністр питає:
– Це правда, ця порцеляна на обліку в ЮНЕСКО?
Куди ж мені подітися… Кажу:
– Якщо так сказав Михайло Іванович, значить так і є. На обліку. В ЮНЕСКО. Правда.
Довго дивився на мене міністр, а тоді питає у Михайла Івановича:
– Де ви їх таких берете?
– Та де… Самі приходять…
Михайло Іванович Сікорський – направду легендарна постать. Усі, хто з ним спілкувалися, можуть із ностальгією розповісти не одну таку історію: як любив тварин, як терпіти не міг святкувати свій день народження, як обожнював морозиво, як ненавидів пияцтво, як в експедиції виграв у карти рушник, як за свої гроші купував майбутні експонати для музейної колекції, як стрибав у вікно, щоб не зустрічатися з делегацією чернігівського музею, що приїхала повернути шаблю Богдана Хмельницького, як казав: «То всьо чепуха», «Сотвори чудо»…
Ветеранки музейної справи і колежанки Михайла Сікорського біля пам'ятника, який відкрили йому до 100-річчя з дня народження у 2023 р.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
