Одне з найдавніших міських кладовищ Переяслава – Заальтицьке. Яким воно є зараз, Переяслав.City розповідав нинішнього літа.
Там згадували трішки й про його історичну значимість. Але право такого дослідження – фахівцям.
Заальтицьке кладовище з'явилося ще в 1830 році. Його камінь-засновник, старовинні хрести, склепи й братські могили зберігають пам'ять про події, людей і трагедії, а ще розповідають про життя і долі переяславців протягом двох століть. Тож сьогодні – чергова частина історичного дослідження краєзнавиці Людмили НАБОК про некрополі Переяслава.
Заснування кладовища і пам'ятний камінь
"Ооо, це кладовище має точну дату заснування – 11 травня 1830 року. Цей факт підтверджує камінь, встановлений під час закладання некрополя, з написом: "здесь 1830 року сооружено і освящено общественное кладбище". За два століття камінь набув вигляду диска, і нині читабельною лишилася лише частина тексту. Було б доречно обережно розчистити плиту від землі та подбати про її збереження – адже це унікальний артефакт.
Ініціатором створення нового кладовища став молодий священик, казначей Полтавського духовного попечительства Олександр Нестеровський – син протоієрея Єфима Нестеровського, настоятеля Борисоглібської парафії Заальтицького передмістя.
Згодом Олександр очолив ту саму парафію. Зростання населення Заальтицького форштадту вимагало відкриття нового місця для поховань, і на початку 1830 року отець Олександр звернувся до міської ратуші з проханням виділити ділянку на Вітряній горі.
Прохання задовольнили, і кладовище почало функціонувати. У метричних записах воно згадується під різними назвами: Заальтицьке, Альтицьке, Заільтицьке, «общественноє», «городское общественное».
Могила засновника
Поруч із меморіальним каменем встановлено великий хрест, а біля нього – могила засновника кладовища, протоієрея Олександра Єфимовича Нестеровського (1796–1854). На чавунній плиті збережено епітафію: «Святый Боже Святый Крепкий святий Безсмертный Помилуй нас на этом месте покоится праз Раба Божія протоіерея Александра Ефімовича Нестеровскаго скончавшегося 7 апреля 1854 года. От жены незабвенному мужу от детей дорогому отцу».
У перші роки після заснування мешканці Заальтиччя все ще переважно ховали своїх родичів на старому міському цвинтарі. Нині на Заальтицькому кладовищі збереглися старовинні надгробні хрести з пісковику.
Найдавніша читабельна дата смерті – 1845 рік. Інші пам’ятки свідчать про поховання, здійснені в період 1890–1930 років, або взагалі не мають дат.
м. Переяслав. Заальтицьке кладовище: камінь про заснування 1830р. Загальний вигляд каменю, і могили засновника; надмогильна чавунна плита засновника протоієрея Александра Нестеровського. Переяслав, 2025 р.
Церква Святого Миколая і склеп Марченків
У 1864 році на території кладовища збудували невеличку дерев’яну церкву, освячену на честь Святого Миколая. Храм був приписаний до Заальтицької Борисоглібської церкви, яку закрили 23 грудня 1935 року, а згодом обидві церкви спалили. До сьогодні збереглася лише цегляна каплиця над склепом родини купців Марченків.
Усипальниця має квадратний план і складається з підземного цегляного склепу та надбудови. Стіни викладені з червоної цегли, декоровані в стилі пізнього класицизму: рустовані наріжні та стінні пілястри на східному й західному фасадах.
На південному та північному фасадах – по два вікна різного розміру: ближче до сходу — великі прямокутні (пізніше закладені іншою цеглою), ближче до заходу – менші. Площини стін прикрашені хрестами, викладеними з відступом всередину.
Карнизи з напуском додають рельєфності. Дах складної конфігурації – трикутні фронтони зі шпилем у центрі, вкриті оцинкованим залізом. Тимпани збагачені високими нішами та карнизом. Над шпилем – залізний хрест ковальської роботи.
Склеп спорудили переяславські майстри на кошти міського голови Івана Марченка після смерті його батька Архипа Мойсейовича в травні 1900 року. Архип також був міським головою і мешканцем Заальтицького передмістя (в 1896 році померла його дружина – Ганна Єфимівна). Окрім батьків, Іван Архипович поховав у склепі також доньку Зінаїду (1900), малолітнього сина Григорія (1905), 16 річного сина Івана – солдата денікінської армії, який помер у Ніжинському епідемлазареті (1919).
У 1931 році в склепі упокоївся сам Іван Архипович – ймовірно, це було останнє поховання в усипальниці, хоча родина купців Марченків мала ще одну родову гілку по рідному брату Олександру Архиповичу.
Після закриття церкви Бориса і Гліба, з грудня 1935 по серпень 1936 року мешканці Заальтиці використовували каплицю для релігійних потреб. Станом на середину 1960-х років труни з прахом ще стояли під каплицею – про це мені розповідав сторож, який просив ходити тихо, бо «внизу лежать покійники».
Ми з бабусею часто заходили туди: вона запалювала свічку, молилася, на стінах ще висіли ікони. Лише після цього ритуалу ми йшли до могили дідуся. Нині мені невідомо, чи збережені ті поховання, хоча стан підлоги свідчить про наявність пустот. Згодом каплицю закрили й пристосували для зберігання мар, хрестів та іншого реманенту – фактично перетворили на сарай.
м. Переяслав. Заальтицьке кладовище. Миколаївська церква і каплиця купців Марченків., фрагмент метричного запису про смерть дочки купця Марченко де точно вказане місце поховання.
Поховання арештантів, полонених і жертв Голодомору
З метричних записів переяславських церков відомо, що з 1862 року на Заальтицькому кладовищі ховали всіх померлих арештантів місцевої в’язниці, а в 1916–1917 роках – військовополонених різних віросповідань: православних, римо-католиків, греко-католиків, протестантів.
З 1868 року тут ховали християн різних конфесій із сіл повіту та інших губерній, які помирали в лікарні, а з 1888 року – підопічних богадільні. У 1917–1922 роках – дітей із переяславського сиротинця, а також жителів міста й повіту, вбитих або розстріляних під час подій 1918–1921 років.
Звозили на цвинтар і ховали нещасних безіменних замордованих голодом в 1933 році. У 1993 році, за ініціативою директора музею Михайла Сікорського, при вході насипали курган пам’яті переяславців – жертв комуністичного режиму.
На південній околиці кладовища розташовано п’ять групових поховань:
- перше – могила 800 переяславських євреїв, розстріляних 8 жовтня 1941 року;
- друге – братська могила 10 комуністів із села Любарці, загиблих 16 листопада 1941 року;
- третє – могила 8 євреїв і українців, розстріляних 14 травня 1943 року (перенесена з центру міста в 1952 році);
- четверте – братська могила 74 червоноармійців, загиблих під час визволення Переяславщини (з жовтня 1943 по травень 1944 року), з них 26 воїнів перезахоронено в 1969 році із села Андруші, що потрапило в зону затоплення Канівського водосховища;
- п’яте – могила екіпажу з чотирьох танкістів, загиблих під час виконання службових обов’язків у 1955 році.
Власне, це не всі групові поховання, що існують на цьому кладовищі. За свідченням історика Олександра Колибенка, ще у 1877 році археолог Д. Самоквасов досліджував на Вітряній горі давньоруський курган. А в 1996 році, під час копання рядової могили в західній частині кладовища, копачі натрапили на ще одне групове поховання – близько десятка черепів і безліч кісток. Усі останки були ними акуратно зібрані та перепоховані в боковій стінці тієї ж могили.
м. Переяслав. Заальтицьке кладовище. Меморіали на групових похованнях. Фото В. Набок 2013-2025 рр.
Єврейський сектор кладовища
Однією з особливостей Заальтицького кладовища стало утворення єврейського кутка поховань. Він розташований на південній околиці, під огорожею від вулиці Дніпровської. Сюди, поруч із груповими похованнями жертв геноциду 1941 року, юдеї перенесли останки своїх родичів із закритого єврейського кладовища.
Тут і досі вони намагаються ховати своїх небіжчиків окремо, хоча з кожним десятиліттям це стає дедалі складніше – у 1970–2025 роках навколо щільно розмістилися захоронення переяславців, представників інших етнічних груп і віросповідань.
Усі поховання орієнтовані на схід, а пам’ятники або хрести встановлені в головах – навіть на єврейських могилах. Винятком є велике групове поховання євреїв, де фасад пам’ятника з епітафіями та квітник орієнтовані на південь, а також дві могили у східній частині кладовища, де хрести встановлені в ногах.
Межі кладовища півколом огортає вулиця Дніпровська, плавно підкоряючись рельєфу місцевості. Його площу двічі збільшували: у 1993 році – на 0,8 га з західного та північного боків, а в жовтні 2025 року з північного боку, перед головним входом, ще додано близько 20 метрів у ширину по всій довжині між східною та західною огорожею.
Про Заальтицьке кладовище можна написати значно більше, адже тут поховані не лише корінні переяславці, а й мешканці міста, які не були його уродженцями. Земля Вітряної гори прийняла ремісників, службовців, священиків, військових, митців, лікарів, юристів, архітекторів, учителів, селян, борців за різні ідейні переконання, старців і дітей.
Вважаю, що варто було б на ритуальній стелі при вході розмістити план-схему алей із зазначенням хоча б групових поховань та короткою інформацією про історію цього місця.
м. Переяслав. Заальтицьке кладовище. Фото групових поховань євреїв, та мацева 1956 р. на могилі Анни Фінкельштейн (перенесена з єврейського кладовища). 2025 р.
м. Переяслав. Заальтицьке кладовище. Фото 1994 р. – розчистка доданої території працівниками лісгоспу; фото 2025 р. – розширення цвинтаря в жовтні 2025 р. та одна з алей
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
