На фасаді другого корпусу Переяславської гімназії №2 відкрили меморіальну дошку пам’яті матроса Едуарда Олійника – полеглого на війні Героя, випускника закладу. Ініціаторкою встановлення дошки стала його мама Юлія Олійник. Під час заходу матері Захисника вручили його посмертну нагороду – орден "За мужність" II ступеня. Про це повідомляє Переяслав.City.
Олійник Едуард Анатолійович народився 5 жовтня 1996 року. Навчався у Переяславській ЗОШ №2 (нині – гімназія №2), згодом здобув фах кухаря-кондитера в професійно-технічному училищі. Пізніше закінчив факультет готельно-ресторанного бізнесу КНУКіМ. Працював в охороні, захоплювався змішаними єдиноборствами та більярдом. Будував плани на життя зі своєю нареченою Анастасією, якій зробив пропозицію лише за два місяці до фатального бою.
Ведуча Влада Черненко наголосила, що Едуард був дитиною енергії та руху – капітаном футбольної команди, затятим спортсменом, хлопцем, чий голос і дзвінкий сміх завжди вирізняли його серед натовпу. Водночас у нього була й інша сторона – глибока цікавість до власного коріння, вірувань предків і скандинавської міфології. Він захоплювався мужністю вікінгів та філософією гідної смерті в бою. Саме тому, коли прийшла велика війна, Едуард не вагався: 5 жовтня 2023 року, у свій 27-й день народження, він прийшов до ТЦК.
2 листопада 2023 року він офіційно став до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником 1-го розвідувального відділення розвідувального взводу 1 батальйону морської піхоти. Був матросом. Мав позивний "Вікінг".
– У скандинавських сагах таких воїнів називали вікінгами – людьми честі, для яких відвага й вірність були внутрішнім законом. Світ влаштований так, що в найтемніші часи легенди оживають, – зазначила ведуча Влада Черненко. – Колись ми читали про них у книгах, захоплюючись мужністю стародавніх воїнів – тих, хто не знав страху перед обличчям небезпеки, хто вірив у Вальгаллу і знав, що найвища честь – захистити свій рід.
Для Едуарда Олійника ці перекази не були просто міфами. Він відчував цей поклик крові, дух незламності. Свій останній шлях він обрав не заради слави, а за право свого народу бути вільним. І хоча свій "Рагнарок" Едуард зустрів під Покровськом, він повернувся – до порогу рідної школи, де колись усе лише починалося, щоб стати прикладом для наступних поколінь.
Останній рік свого життя Едуард Олійник провів у самому пеклі – на Покровському напрямку. Указом Президента України його бойовий шлях відзначили орденом "За мужність" III ступеня. Проте нагороду Захисник отримати не встиг – її вручили родині вже посмертно.
27 липня 2025 року поблизу міста Родинське Покровського району Донецької області Едуард Олійник прийняв свій останній бій. Група розвідників потрапила під ворожий обстріл. Навіть зазнавши важкого поранення, він не склав зброї – до останнього відстрілювався та намагався дістатися до рації, щоб попередити побратимів про засідку. Едуард загинув зі зброєю в руках – як морський піхотинець, як справжній Вікінг.
Указом Президента України №804/2025 від 28 жовтня 2025 року за особисту мужність і самовіддані дії, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, матроса Едуарда Олійника нагородили орденом "За мужність" II ступеня посмертно.
Для вручення державної нагороди родині Героя запросили начальника відділення І відділу Бориспільського РТЦК та СП капітана Андрія Шаповала. Він наголосив, що на Переяславщині ця відзнака вручається втретє. Капітан також зазначив, що орден "За мужність" I ступеня є найвищим ступенем цієї нагороди та його можна порівняти з найвищою державною нагородою – званням "Герой України", символом величезної мужності та самовідданості.
Орден отримала мама Захисника – Юлія Іванівна Олійник. Водночас рідні клопочуть про присвоєння Едуарду найвищої державної нагороди – звання "Герой України". Петиція зібрала понад 11 тисяч голосів із необхідних 25 тисяч і триватиме ще 9 днів. Щоб увійти до числа підписантів, зареєструйтеся на сайті ТУТ.
Право відкрити меморіальну дошку матросу Едуарду Олійнику надали його мамі Юлії Іванівні, брату Назару та тітці Руслані Іваненко.
– "Вікінг" був залізною людиною. Це був вірний побратим, який захищав і боронив нашу землю, дуже переживав за рідних і близьких. Мало таких людей, і, на жаль, саме вони йдуть першими. Але в серцях він завжди з нами. Ми його любимо і пам’ятаємо. Слава Україні, братику! Героям слава!, – сказав побратим Едуарда – Анатолій Кулик.
До слова запросили директорку гімназії та класну керівницю Едуарда Олійника, Валентину Одинець.
– Слова даються дуже важко, бо мова йде про мого учня Едіка, так ми його всі називали. У випускному альбомі 2011 року було 32 дев’ятикласники. Це був дуже активний клас, дуже цікавих і здібних дітей. З ними не завжди було просто. Як молодий класний керівник, я боролася за відповідальне ставлення до навчання і зразкову дисципліну. Але насправді ці діти навчали мене професійної майстерності і показали, що найціннішим є добрі людські взаємини. На першій сторінці альбому – Олійник Едуард.
І це не випадково, бо він завжди вирізнявся. Вирізнявся відчайдушністю та мистецтвом різноманітних витівок. Здається, це про нього Винниченко писав: "Це був справжній розбишака-халамидник". Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному кроці. Для однокласників Едуард згадується перш за все веселим, жартівливим і товариським.
Для мене він залишиться маленьким хлопчиком із завихреним чубчиком, сучасною для того часу зачіскою, з хвостиком і з великою мрією стати коком на кораблі дальнього плавання, з обручкою на руці з написом "спаси і сохрани".
Сьогодні від імені усього колективу Переяславської гімназії №2 ми приносимо співчуття брату Назару та мамі Едуарда, Юлії. Низький уклін вам за сина. Бережімо світлу пам’ять про героя-добровольця. Шануймо його великий подвиг у вірності присязі та побратимам. Допоки у наших синів живе любов до рідної землі, Україна незнищенна, – сказала Валентина Вікторівна.
Опісля побратим Анатолій Кулик вручив прапор бригади морської піхоти України директорці гімназії та класній керівниці Едуарда – Валентині Одинець.
До слова запросили брата Героя – Назара Олійника:
– Дякую школі за виховання. Перш за все школа дала нам цей запал, спортивний запал. Вікторе Миколайовичу (вчитель фізкультури), дякуємо вам. Ми з братом не вирізнялися якимись здібностями, зате ми завжди були спортсменами: футбол, баскетбол, різні змагання. Куди нас покличуть – ми йшли, завжди були активними. Це дало енергію, яку брат проявляв у майбутньому. Наші єдиноборства та будь-які види спорту виховували в нас витривалість і характер.
Коли Едуарду виповнилося 27 років, він пішов у Збройні Сили. Фізична підготовка дала свій результат: людина може, якщо працює і тренується. Хочу подякувати побратиму Толі, який був із ним в останньому бою. Він – єдиний, хто вижив із цього колективу.
Хочу сказати всім: слідкуйте за своїми дітьми. Вчителі прививають дисципліну, вчать патріотизму і виховують таких прекрасних людей, якими були мій брат.
На завершення присутні поклали квіти до пам’ятної дошки Герою-випускнику. Віднині на фасадах Переяславської гімназії №2 встановлено вісім меморіальних дошок пам’яті випускників. У першому корпусі розміщено сім дошок, зокрема Ігоря Бабкова, Олександра Чайку, Павла Рибалкіна, Вадима Ткаченка, Володимира Міщенка та Костянтина Палатного. Дошку Едуарду Олійнику встановили на фасаді другого корпусу.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
