Сьогодні, 6 серпня, у Переяславі попрощалися з 28-річним захисником Едуардом Олійником. Воїн заповів кремацію свого тіла в разі загибелі, але виконати його останню волю рідні поки не змогли. Едуарда поховали поруч із могилою батька, на Заальтицькому кладовищі. Про Героя та чин його похорону розповідає Переяслав.City.
Олійник Едуард Анатолійович народився 5 жовтня 1996 року. Навчався у Переяславській ЗОШ №2 (нині – гімназія №2), далі в професійно-технічному училищі за фахом кухаря-кондитера. Згодом закінчив факультет готельно-ресторанного бізнесу в КНУКіМ.
Призваний на військову службу 2 листопада 2023 року. Служив гранатометником 1-го розвідувального відділення розвідувального взводу 1 батальйону морської піхоти. Був матросом. Мав позивний "Вікінг".
Загинув 27 липня 2025 року поблизу міста Родинське Покровського району Донецької області.
"Він умів любити щиро, всім серцем"
– Едуард був таким, яких мало. Він дуже цінував людей, дружбу і всіх, кого любив. Він умів любити щиро, всім серцем. Навіть, якщо його друзі щось погане про нього казали, або зневажливо ставилися, він не переставав їх любити. Завжди казав: "Мені всерівно, що він казав і як ставиться до мене, він мій друг і я буду за нього горою, завжди підтримаю і допоможу". І мене він любив сильніше, як я його. Я так не вмію любити.
Після загибелі брата я перебирав його речі і знайшов любовні листи, які йому писали дівчата ще в шкільні роки. Папір уже навіть постарів, а він їх зберігав. Пам'ять про дорогі його серцю події для нього була важливою.
Планував одружитися, два місяці тому зробив пропозицію своїй коханій Насті, – розповів брат Героя Назар Олійник.
"Мало слів, щоб описати, якою людиною ти був. Ти був найкращим чоловіком на світі! Я досі не вірю, що це відбувається саме з нами... Мій коханий, я назавжди запам'ятаю тебе усміхненим, хоробрим, радісним, сповненим амбіцій і планів на майбутнє... Я дуже сумую за тобою і вірю, що колись ми зустрінемось, ти мене знову обіймеш і ми будемо разом завжди. Мій смайлик назавжди змінився на розбите серце", – написала на своїй особистій сторінці наречена Едуарда Настя Дудка.
Був воїном за покликанням
Після школи Едуард Олійник навчався в Переяславському центрі професійно-технічної освіти (нині – коледж, авт.). Потім закінчив вищий навчальний заклад з управління готельно-ресторанним бізнесом. Як розповів Назар, за фахом брат трохи попрацював у ресторані "Діброва", а перед війною — в охороні.
– 5 жовтня 2023 року, у свій двадцять сьомий день народження, Едік пішов у РТЦК, щоб стати на захист України. Призвали його трохи менше як за місяць. Він хотів, щоб мені не довелося воювати і пішов на фронт за нас обох.
Едік міг бути кухарем на фронті, але хотів брати активну участь у боротьбі з ворогами, знищувати їх і захищати всіх нас. Тому був гранатометником, морпіхом...
Останній бій "Вікінга"
– Ми з братом цікавилися дохристиянськими віруваннями, вивчали релігії стародавніх цивілізацій і середньовіччя. Особливо захоплювалися легендами про вікінгів, тому Едік і взяв собі бойовий позивний саме "Вікінг".
Останній рік Едуард Олійник воював під Покровськом у складі 38 бригади морської піхоти. 27 липня він з двома побратимами йшли у бій і потрапили під обстріл. Едуарду кулі влучили в щелепу, а побратиму в бік.
– Уже пораненим він ще намагався відстрілюватися з автомата, спробував дотягнутися до рації, щоб доповісти про ситуацію, – так Назарові розповіли про останній бій брата побратими.
Востаннє зі старшим братом Назар говорив вдень 26 липня телефоном. Того вечора Едуарду Олійнику мали вручити орден "За мужність" III ступеня. Ним його було прижиттєво нагороджено Указом Президента України від 19 травня 2025 року.
– Але з нагородженням не склалося. Він пішов на бойові позиції. Орден мені передали вже після загибелі брата.
Остання розмова наша була на позитиві, Едуард завжди про все розповідав з гумором. Нас батько вчив до всього ставитися з добром і з усмішкою, навіть коли складно (Батько Едуарда і Назара помер у 2018 році, – авт.), – каже Назар.
Чин похорону
Сотні людей прийшли попрощатися з Героєм Едуардом Олійником. Це прощання стало одним із наймасовіших на Переяславщині за весь час повномасштабної війни.
Церемонія розпочалася о 10:00. Довга траурна колона проїхала вулицями Богдана Хмельницького, Покровською та Гімназійною до Алеї Героїв, де рідні, друзі, побратими, знайомі й чужі вшанували полеглого.
У ці хвилини у скорботі завмерла ця частина міста. Люди підходили і клали квіти до домовини, висловлювали співчуття його родині. Мама полеглого воїна Юлія, здавалося, нікого не чує й не бачить, що довкола неї. Жінка ні на мить не відходила від закритої труни з тілом сина, обіймала її і гірко плакала.
Далі процесія пішою ходою, через центральну площу Переяслава, вирушила до подвір'я батьківського дому. Після цього кортеж із тілом Воїна попрямував на Заальтицьке кладовище через Переяславський коледж, де навчався Едуард.
Дорогою всі зустрічні автомобілі зупинялися, водії й пасажири виходили з машини, люди ставали на коліно, схиляли голови. Це чи не вперше Переяслав так проводжає Захисника в його останній земній дорозі – з повагою, вдячністю, гідно!
Едуарда похоронили поруч із могилою батька, хоча сам він заповідав у разі загибелі його тіло відправити на кремацію.
Як розповів Назар, родина до останнього намагалася виконати його волю і бажання воїна, але поки не вдалося отримати дозволу від прокуратури:
– Слідчий нам попався не дуже хороший, він учора вже навіть на дзвінки не відповідав. А загалом, щоб провести кремацію, треба пройти цілу процедуру: отримати дозвіл від прокуратури, надати ДНК-зразки Едуарда. І нам сказали, що на це може піти не один тиждень. Тому прийняли рішення похоронити брата. Однак, якщо нам дадуть дозвіл на кремацію, я проведу ексгумацію тіла і виконаю останню волю брата.
Ще одним побажанням Едуарда було відсутність заупокійної служби.
– Він не був релігійною людиною й не хотів відспівування в церкві. Цю його позицію ми врахували, тому й не було відспівування у церкві.
У своєму прощальному слові Назар Олійник старшому братові сказав:
– Нехай боги приймуть тебе в свої обійми, ти будеш сидіти з ними за одним столом, будеш пити ель, буде текти він по бороді, будеш ти так сміятись, що твій сміх буде доноситись із шумом вітра, шумом моря та в повній тиші. Нехай я колись, можливо, прибуду до тебе, ти мене обіймеш, поцілуєш і всі разом скажемо: "Скол!" Слава Україні! Героям слава!
– Едуард народився у 1996 році. Моя дитина – у 1992-му. Коли ми народжували своїх дітей, ми мріяли для них про щасливе майбутнє. Ми дивилися, як вони зростають, тішилися їхніми першими словами, першими успіхами. Ми будували плани на їхнє довге й добре життя. І хто з нас міг уявити, що все обернеться на такий кошмар? Але сьогодні маємо таку реальність. Таке життя...
Едуард виріс у вільній, незалежній Україні. Він не знав і не хотів знати іншої країни. І коли настала чорна година випробувань, коли скажений сусід вирішив, що нам, українцям, немає місця на Богом даній землі, що немає права на існування наша мова, наша культура, наш народ, він не роздумував і став на захист України і всіх нас, – сказав у промові від РТЦК Олександр Молоткін.
Після триразового автоматного салюту почесної варти, прапор, яким була накрита домовина Едуарда Олійника, як символ держави, яку він захищав до останнього подиху, Олександр Молоткін передав мамі Героя Юлії Олійник.
У захисника залишилися мама, брат і наречена.
Світла пам'ять Герою. Співчуття рідним і всім, хто любив, знав і пам'ятатиме.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
