Сьогодні – День туризму. Це свято відзначить кожен, хто любить мандрувати, відкривати нові цікаві місця, знайомитися з людьми, яких би ніколи не зустрів, якби залишився домувальником. І щоб пізнавати нове, відкривати для себе певні історичні пам’ятки чи природні об’єкти, не обов’язково відправлятися на інший край світу. Все це можна знайти й поруч, здійснивши хоча б якийсь туристський похід. Чи були ви в таких походах? – з таким питанням звернулися до земляків журналісти Переяслав.City.
Марина Варивода, 24 роки, місто:
– Починаючи з сьомого класу, я чотири роки відвідувала гурток Станції юних туристів. Умію і намет встановлювати, і багаття розпалювати, і вузли в’язати. У нас була дуже сильна група. У різних змаганнях юних туристів ми або перемагали, або були серед призерів. Звичайно, ходили в походи. Найчастіше – в межах міста. А найбільше запам’яталися два походи Карпатами. Під час одного з них ми піднялися на Говерлу. Потім дійшли до гори Петрос, а звідти – до села Кваси. У мене залишилися найкращі враження від занять туризмом.
Наталія Астаф’єва, 62 роки, с. Дівички:
– Найбільше у такі походи ходила, коли ще навчалася у школі. Я тоді була активісткою, старостою класу. А природа навколо нашого села дуже гарна – і Дніпро, і ліс. То вчителі, які нам влаштовували походи, розповідали про рослинність, тваринний світ і таке інше. І зараз, коли, буває, зустрічаюся зі своїми однокласниками, згадуємо ті шкільні роки лише із задоволенням. А взагалі не можу назвати себе туристкою. До лісу вибираємося здебільшого лише по гриби. А от моя сестра – та туристка. Зараз також вже на пенсії, а в минулому об’їздила весь колишній Союз, коли працювала у Києві в інституті нафти.
Віктор Харченко, 39 років, місто:
– Коли навчався в КПІ, мій друг Саша Ануфрієв (він з Херсонщини, страшенний любитель пішого туризму), затіг мене в похід Кримськими горами. Це було надзвичайно: переходи живописними місцями, вечірні багаття, водоспад Учан-Су. І ще запам’яталося, що нас не любили всі лісники – кожен підходив і дивився на нас, ніби ми якісь потенційні підпалювачі лісу. Це при тому, що від маршруту ми не відхилялися. А тепер з наметами вибираюся хіба що із сім’єю та кумами на Дніпро – називаємо це «ночовками».
Олена Боліла, 48 років, с. Сомкова Долина:
– Я родом із Житомирщини, навчалась у сільській школі, село називається Листвин. У старших класах наш класний керівник Олександр Никончук організовував туристичні походи. Він був учителем географії, сам цікавився природою, ґрунтами, рельєфом і нам це все показував. Я пам’ятаю й досі, як ми набирали воду з лісових струмків, як милувались озерами, що зустрічались на нашому шляху. А ще тоді було багато бобрів, вони робили загати, ми теж усе це бачили. І їжу готували на вогнищі, і ночували в наметах – це незабутні спогади з моєї юності. І все завдяки небайдужому вчителеві.
Анастасія Дяченко, 13 років, с. Циблі:
– Цього серпня я зі своєю мамою Оксаною та іншими переяславцями побувала в Карпатах, де здійснили турпохід на найвищу гору нашої країни Говерлу. Про те, як важко було підніматися вже давно забула, а ось враження від тих красивих краєвидів свіжі й досі. Ще один турпохід на гору я здійснила зі своїми батьками на початку червня минулого року. Тоді ми піднялися на ще одну цікаву карпатську вершину Піп Іван. Також було класно.
Тетяна Капля, 36 років, місто:
– У моєму житті був тільки один справжній турпохід на початку 2000-х, коли я була студенткою філологічного факультету переяславського педуніверситету. Нашу групу водив у піший похід відомий у місті турист Анатолій Іванович Близнюк. Не згадаю точного маршруту, але пам’ятаю, що ми йшли і лісом, і лугами, аж за Дніпро. Там красиві краєвиди, ми фотографувалися. Ходили на три дні: ночували в наметах, юшку на вогнищі варили – було дуже цікаво. Якби хтось зараз запросив, то пішла б іще. Тільки треба знаючого керівника, бо новачкам без досвіду важко. Але це така яскрава подія, про яку завжди згадую із задоволенням.
