У Переяславі зібралися кобзарі згадати ідейного натхненника єдиного у світі тематичного музею

Олена КАЛІНОВИЧ

Сьогодні о 18:12

Захід з нагоди 128-річчя з дня народження Георгія Ткаченка, бандуриста, художника, архітектора, провели у Національному історико-етнографічномузаповіднику «Переяслав» 6 травня. Зустріч відбулася за участю музикантів Київського кобзарського цеху та Львівського лірницького цеху, розповідає Переяслав.City.

Георгій Ткаченко – художних і архітектор

Після Другої світової війни Георгій Кирилович Ткаченко був єдиною людиною, яка грала на старосвітській бандурі і розробила її креслення. Не було б його – не було б і цілої когорти українських кобзарів. Саме він відтворив і передав бандуру та давній кобзарський репертуар своїм учням. У їх числі є і Микола Товкайло.

Ткаченко Георгій Кирилович
(1898–1993)
Народився в Слободі Глушковій Курської області. Помер у Києві.

Навчався в Курському реальному училищі, пізніше в Харківському художньому училищі. У той час, у 1916–1917 роках, захопився грою на бандурі, коли почув Петра Древченка у Харкові. Згодом став його учнем. У колі його колег-бандуристів тоді були Кучугура-Кучеренко, Гнат Гончаренко, Гнат Хоткевич, Єгор Мовчан. Таким чином Ткаченко опанував традиційну гру на старосвітській діатонічній бандурі та заснував Київський кобзарський цех.

Знаний художник-аквареліст, мав чимало персональних виставок.

Георгій Ткаченко

– Діяльність Георгія Ткаченка тісно пов’язана з Переяславом, –розповів Микола Товкайло, цехмайстер та модератор заходу. – Усім подобається наш Музей просто неба. Але мало хто знає, що на запрошення Михайла Сікорського в розробці архітектурного проєкту майбутнього скансену брав участь і Георгій Кирилович. Створення єдиного в світі тематичного Музею кобзарства у Переясоаві – теж його ідея.

Він був людиною дуже цікавою, багатогранною, талановитою. Георгій Ткаченко відомий в Україні і як художник. Його малюнки та картини зберігаються в музеях Києва, Львова, Рівного, Богуслава, Кам'янця-Подільського.

Хороша колекція робіт зберігається в переяславському Музеї декоративно-ужиткового мистецтва Київщини. А це – остання його картина «Поріг Ненаситець», яку він завершував саме у Переяславі, – промовець представив зразок мистецького таланту Георгія Ткаченка.

Микола Товкайло з бандурою, на задньому плані картина Георгія Ткаченка

Кобзарі в Переяславі співали псальми

Почесними гостями заходу були братчики Київського та Львівського кобзарських цехів:

Віталій Кобзар, автор просвітницького youtube-каналу «Кобзарі» (м. Ірпінь);
Дмитро Радченко, один із наймолодших учнів Київського кобзарського цеху, студент Києво-Могилянської академії (м. Київ);
Ігор «Ждан» Безвербний, ветеран війни (м. Київ);
Тарас Дороцький, член Національної спілки кобзарів України (м. Львів).

Микола Товкайло показує у своїх руках бандуру. Це основний музичний інструмент кобзарів XVIII–XX століття. Вона має діатонічній стрій, багато струн (до 70), корпус із цільної деревини. Як правило, видовбували його переважно з верби, груші, клена, ясена, а верхню деку – з ялини або смереки. Ці породи дерева забезпечують гарний звуковий резонанс.

Віталій Кобзар грає на кобзі. Першою була саме вона, бандура виникла пізніше. У чому між ними різниця? По-перше, корпус бандури асиметричний, а кобзи – чіткий овальний. Граючи на кобзі, потрібно затискати струни, а на бандурі грають, як на арфі, щипком кожної струни обома руками.

Кобзарі були і зараз є не просто народними співцями. Вони – носії історичної пам’яті та деякою мірою духовні наставники. Їхній репертуар – історичні пісні, думи, які зберігали та поширювали героїку козацького епосу, а також канти і псальми на честь Божої Матері та святих.

У їхньому виконанні під акомпанемент бандури, кобзи та ліри на заході в Переяславі прозвучали такі твори: «Кант про Адама і Єву», «Псальма Христу на хресті», псальма Матері Божій на слова Ромуальда Рильського, псальма Святому Георгію, псальма Святому Миколаю, історична пісня про св. Іова Почаївського (Желізо), «Псальма про правду» Остапа Вересая, псальма старцівська, сирітська пісня, а також історична пісня «Розлилися круті бережечки», записана понад 150 років тому від лірників Херсонської губернії.

Наприкінці зустрічі Віталій Кобзар показав невеликий майстер-клас із виготовлення бандури.

З історії кобзарства

Виконання історичних, релігійних та моралізаторських пісень мандрівними співцями-музикантами походить із часів Київської Русі. Їх зображення збереглися на знаменитих фресках Софії Київської.

Організованої форми кобзарство набуло за часів Гетьманщини (XVII – XVIII ст.ст.) Тоді центрами цієї традиції стали населені пункти Полтавщини: Комишня, Миргород, Зіньків. Тоді незрячі чоловіки професійно співали «на шапку» і таким чином заробляли собі на життя. Щоб уникнути профанації, вони проходили через спеціальні іспити, абимати право самостійно кобзарювати.

Крім заробітку, кобзарі виконували певні функції в тогочасному українському суспільстві:

збереження історичної пам'яті через виконання пісень про козацьку минувшину.
парацерковну, бо кобзарі були адептами християнської моралі.
виховну та психотерапевтичну, бо у їхніх творах завжди був моралізаторський момент: що добре, а що погано.

Кобзарів поважали і боялися, вважали посередниками між Богом і людьми.

На початку ХХ століття незрячі кобзарі почали вчити аматорів – зрячих виконавців пісень на бандурі. Народна традиція перетворилася на естетичне національно-мистецьке явище, яке репрезентує українську культуру.

У 1920-1930-тих роках музиканти, зокрема, Гнат Хоткевич, створили академічну бандуру. Вона мала інше звучання та техніку гри. З репертуару прибрали псальми, канти, думи та історичні пісні.

У кінці ХХ ст. реконструктори та любителі кобзарської традиції об’єдналися у кобзарські цехи. Учасники спільнот ведуть дослідницьку роботу, публікують наукові дослідження про традиційне кобзарство, реконструюють архаїчні народні інструменти, проводять тематичні фестивалі та інші заходи. Наразі діють кобзарські цехи Київський та Харківський, а також Львівський лірницько-кобзарський цех.