Повернення з війни Костянтина Боднара з Переяслава родина чекала півтора року. Попри те, що після втрати з ним зв’язку, сповіщення як про зниклого безвісти – близькі вірили і сподівалися, трималися за останню краплину надії. А може?...
Сьогодні, 14 травня, Герой повернувся додому – «на щиті». Його зустрічали з квітами, сльозами і військовими почестями. Востаннє. Про чин прощання із Захисником розповідає Переяслав. City.
"Вони не чують, що кажуть священники на похороні"
Тривожна сирена поліцейського супроводу близько 11 години сповіщає на все місто – додому повертається Герой. На останнє прощання з ним поспішають з квітами друзі, сусіди, колеги. Опускаються на коліна, щойно до Воскресінського храму наближається почесний кортеж.
А поряд біля магазину декілька чоловіків байдуже продовжують бесідувати і пити свою каву. "Вони і не почують, як батюшка на похороні просить дякувати Воїнам за наше життя", – з осудом шепче літня жінка сусідці, озираючись на молодиків. На таке дивитися і гірко, і страшно. Байдужість поглинає нас навіть у такі важкі часи. Та подібна картина все ж радше виняток.
На п’ятому році повномасштабної війни переяславці потроху привчилися у публічному просторі шанувати Героїв, завдяки яким вони мають час і спокій на каву, розмови, прогулянки. Багато людей вже зупиняються, часом опускаються на коліно перед Героєм на щиті, на площі приспущені прапори. Допоки ми так будемо шанувати і дякувати, ми вистоїмо як громада, нація, народ.
«Попри церковну традицію ми нині станемо на коліна перед Героєм»
У храмі Воскресіння Христового четверо священників справили чин похорону.
– Ми зібралися тут разом, щоб віддати шану Герою і подякувати Богу, що посилає нам таких Захисників. Запаліть свічки і помоліться за спокій душі нашого Воїна Костянтина, – закликав перед початком служби настоятель храму Іван Бобітко.
Довкола закритої домовини під синьо-жовтим полотнищем зібралися переяславці, велика родина: мама, дружина, діти, брат і сестра з сім’ями та всі, хто знав нашого Захисника. Прийшов міський голова з двома заступницями, секретарка міськради – вони були на похороні до останнього моменту, з прощальною промовою мер виступив уже на кладовищі.
– За церковними традиціями у період від Великодня до П'ятидесятниці православні християни не опускаються на коліна. Але сьогодні ми станемо на коліна перед нашим Героєм. Перед віковічною пам’яттю. Станемо за те, що він віддав своє життя, аби Україна не була склоненою і поваленою, аби жила і стояла на своїй землі вічно, – виголосив Іван Бобітко. Після того всі схилилися в пошані і опустилися на коліна, а священники виконали ритуальну пісню «Плине кача».
Після молитви у храмі траурний кортеж пройшовся спорожнілою центральною площею міста і вирушив на Підварське кладовище.
«Вікторівна, все буде добре»
Костянтин Вячеславович Боднар народився 19 серпня 1979 року. Працював у Переяславі слюсарем-сантехніком у виробничому управління житлово-комунального господарства.
– Він був справді оптимістом. І коли його призвали, він з легкою душею пішов захищати свою родину, Батьківщину і кожного з нас. Тоді з усмішкою мені так спокійно пообіцяв: «Вікторівна, все буде добре», – згадувала на прощанні керівниця ВУЖКГ Тетяна Сущук. – Ми завжди пам’ятатимемо Костю, для нас він справжній герой, бо пішов за нас, аби ми тут жили і працювали. Вічна йому слава!
– До поганої людини я би на похорон не прийшов, – каже чоловік у піксельній формі з нашивкою на рукаві "Aзов". – А Костя був дуже хорошою людиною. Ми жили по сусідству, знав його добре. Ми з ним говорили... про життя. А хто тоді знав, у кого воно і яке буде...
Костянтин Боднар був призваний до лав ЗСУ по мобілізації 17 липня 2024 року. Служив солдатом гранатометником механізованого відділення механізованого батальйону військової частини А 1815 (1-ша окрема танкова Сіверська бригада Сухопутних військ Збройних сил України).
Загинув 20 жовтня 2024 року під час захисту Батьківщини в районі населеного пункту Богоявленка Волноваського району Донецької області.
Воїну Костянтину Боднару було 45 років.
"З числа зниклих безвісти нині тільки 5% перебувають ще в полоні"
– Костя був людиною з позитивом, життєрадісний. Він завжди всім і скрізь поспішав на допомогу. Нікому ні в чому не відмовив, ні разу за все життя, – каже після прощання на кладовищі дружина Леся. – …Це був якраз день річниці нашого спільного життя – 18 років разом. Спочатку він не вийшов на зв'язок. Ми чекали, сподівалися, була інформація і надія… А потім, 29 жовтня, принесли офіційне сповіщення – Костя зник безвісти. Та я до останнього не вірила, чекала, що він вижив…
На жаль, наш Герой загинув в той же день, коли з ним обірвався зв’язок і він вважався досі зниклим безвісти. Це підтвердилося за результатами аналізу ДНК після останньої репарації тіл наших військових з рф.
– Це сумна статистика, про яку доводиться говорити, але мусимо відверто, бо це хоч і важка, але правда, – зауважив у промові майор Андрій Шаповал. – Протягом перших днів війни з числа зниклих безвісти близько 30% перебували в полоні і можна було з надією чекати повернення рідних після обмінів «всіх на всіх». Але тепер ця кількість становить менше 5 відсотків.
У травні 2023 році парламент узаконив термін – рашизм. Наші батьки і діти пережили фашизм, а ми тепер переживаємо рашизм. І це нелюди, які відмовляються проводити обміни. Навіть на своє 9 травня вони не захотіли обміняти «тисячу на тисячу». Вони своїх людей вважають за непотріб.
А ми молимося кожному нашому Герою. Кожному. Бо вдячні їм, що ми пережили тривогу, посадили картоплю і розсаду, живемо далі своє життя. А їх немає...
Костянтина Боднара поховали з усіма військовими почестями на Підварському кладовищі. Прапор держави, яку він захищав до останнього подиху, передали дружині. Над свіжою козацькою могилою на прощання переяславці хором виконали гімн України.
У Героя залишилися мама Наталія, дружина Леся, 16-річний син Ілля та донька Катя.
Вічна слава Герою! Щирі співчуття рідним та близьким.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
