Про поетесу з Переяславщини і маму захисників Лідію Мищенко, яка мешкає у Студениках, написало французьке видання "Тиждень" "Tyzhden.fr". У статті журналістка Алла Лазарєва розповідає про життєвий шлях нашої землячки, її творчість під час повномасштабної війни та вихід у Франції збірки поезій «Про що мріють матері» («De quoi rêvent les mères»). Авторка наголошує, що вірші Лідії Міщенко, сповнені болю, материнської любові та віри, знаходять відгук не лише в Україні, а й серед французьких читачів.
Нагадаємо, раніше Переяслав.City уже розповідав, що поезії Лідії Мищенко перекладають французькою та німецькою мовами, а її твори читають і поширюють за кордоном.
Публікуємо переклад матеріалу французького видання. Оригінал статті можна прочитати на сайті Tyzhden.fr.
Про що мріють матері: як українська поезія відкриває душу нації для французів
Лідія Мищенко — завідувачка сільської бібліотеки, мати двох синів і доньки. Її сини пішли боронити Україну: старший наразі демобілізований за станом здоров'я, а молодший — зник безвісти в бою. Пані Лідія живе у своєму рідному селі Студеники Бориспільського району на Київщині. Від самого початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році її вірші набули величезної популярності в соцмережах, а деякі з них навіть стали піснями.
Якщо французька література протягом останніх десятиліть дещо відсунула поетів на периферію, то українці залишаються поетичною нацією романтиків і мрійників. Це зовсім не означає, що Україна не навчилася бути прагматичною та впевнено тримати в руках зброю. Проте, попри жорстокі випробування та екзистенційні виклики, українська душа крізь віки зберегла ту саму особливу чутливість і сприйнятливість до поетичного слова.
Фото: сторінка Лідії Мищенко в соцмережі
«Безперечно, серед усіх літературних жанрів саме поезія першою реагує на зміни в житті, відображає емоційний стан суспільства та змальовує реакцію на події», — зазначає Інна Літвінова, доцентка, викладачка української мови Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.
Її післямова завершує збірку віршів Лідії Мищенко, яка вийшла французькою мовою у видавництві "Воля". Керівниця видавництва, письменниця та перекладачка Ганна Фабр, наважилася на сміливий крок: пояснити Україну французам через поезію. Це не найпростіше завдання, але книга «Про що мріють матері» (De quoi rêvent les mères) стала чудовим прикладом такого діалогу.
«Я отримую переважно хороші відгуки, хоча й знаю, що поезія у Франції менш популярна, ніж в Україні. Людей зворушили слова матері. Мені здається, це поезія, що йде від самого серця», — ділиться Ганна в інтерв'ю для "Тижня".
«Поезія в Україні справді надихається нашими традиційними піснями. Це моє бачення та мій образ нашого народу. Навіть наприкінці XIX століття українці залишалися переважно селянською нацією. А селянство — це насамперед усна традиція: пісні, казки... Дітям багато співають, багато вчаться через живе слово. Українці дуже тонко відчувають ритм і музику, і я думаю, що в поезію ми здатні вкладати набагато глибші сенси, ніж просто естетичну красу», — підкреслює видавчиня.
«Коли почалася війна, чимало авторів почали публікувати тексти в соціальних мережах, переважно у Facebook», — згадує Ганна події зими 2022 року. «Для багатьох це був єдиний спосіб зв'язку з іншими, адже в перші дні й місяці телефонний зв'язок часто зникав, люди постійно перебували в русі... Водночас людям хотілося висловити свої почуття, свій гнів. І не просто висловити — вони прагнули, щоб їхній крик розпачу почули. Так з'явилися публікації у Facebook, які користувачі мережі миттєво підхоплювали й поширювали».
Саме так Ганна й натрапила на текст Лідії Міщенко. «Його репостили, і я зайшла на її сторінку, щоб подивитися більше. Першим віршем, який я відкрила для себе, був "Молодша сестра". Це триптих, лірична героїня якого звертається до росіянки із запитанням: як їй живеться з тим, що її син коїть в Україні?»
Благаю, «сестро», зупини синів,
Щоб на моєму березі не гнили.
Мені не треба ваш брудний компост,
Моя земля багата і без їхніх кісток .
«Це було саме тоді, коли світ побачив страшні кадри з Бучі та інших звільнених українських міст і сіл», — уточнює Ганна. — «Грабунки, зґвалтування, мародерство, вбивства цивільних. Тотальне нищення на всіх рівнях. Цей вірш був криком душі. Саме тоді я почала стежити за сторінкою Лідії у Facebook».
Один голос серед багатьох. «В Україні є безліч талановитих людей, які не надто відомі широкому загалу, хоча їхня поезія торкається серця кожного. Тож мені хотілося віддати їм належне», — пояснює Ганна Фабр.
Лідія та Ганна ні разу не бачилися в реальному житті. Принаймні, поки що. Проте Лідія одразу й без вагань погодилася на видання книги французькою. «Ми підписали з нею видавничий договір», — зазначає Ганна.
Фото: французьке видання "Тиждень"
Збірка «Про що мріють матері» — це вже третя книга молодого видавництва "Воля".
Першою була книга «П'ята влада» (Le 5e pouvoir) — підлітковий роман, натхненний сучасними подіями в Україні. «Хоча це роман у жанрі антиутопії (дистопії), він змальовує майбутнє, яке, сподіваюся, нам ніколи не доведеться пережити», — розповідає Ганна. «Він розповідає про тоталітарний всесвіт, де правитель країни чинить зі своїми громадянами те саме, що Радянський Союз робив з українцями. Коли я почала писати його, то усвідомила: те, що я вигадую, насправді відображає трагічне минуле моєї країни».
Друга книга — «Повернутися в Україну» (Repartir en Ukraine) — це збірка подорожніх розповідей про Україну автора та видавця. Видавництво «Воля» видає книги на Amazon, тож охочі можуть замовити ці книги там.
«Я думаю, що українці — це люди, яким життєво необхідно швидко ділитися своїм, творити, виплескувати свій біль і виражати радість. Їм є що сказати світу, і поезія приходить їм на допомогу», — вважає Ганна Фабр.
Зрозуміти Україну — означає відчути душу її народу, який «щоб не плакать, сміявся», як писала інша видатна поетка Леся Українка. Якщо ви роздумуєте над тим, як українці тримаються вже чотири з половиною роки у кривавій та тотальній війні й не збираються складати зброю, почніть з поезії. І необов'язково з визнаних класиків. Почитайте вірші Лідії Мищенко. Це щиро, образно та пронизливо.
Фото: сторінка Лідії Мищенко в соцмережі
Алла Лазарєва,
авторка французького видання "Тиждень"
Поезія Лідії Мищенко
ВЕСНА НЕ ЗНАЛА
Весна не знала, що іде війна...
Та й звідки знати їй, вона ж ВЕСНА.
У неї свій одвічний календар,
Одержаний від Сонця щедрий дар:
Із вирію покликать журавлів,
Щоб не цурались рідної землі.
Збудить зернятко й сонний корінець,
Прикрити листом кожен пагінець.
Веселі фарби сипать навкруги.
Квітчати квітом і сади, й луги.
Щоб все навкруг буяло і цвіло,
Щоб розквітало, квітло, ожило.
Весна не знала, що іде в біду...
Їй доведеться поросль молоду
Ростити так, щоб лікувати рани,
Що на землі залишили тирани.
Вона не знала, що іде у біль...
Що на полях гнилу болотну цвіль
Корінням доведеться обкрутити
Щоб не бур'ян там проростав, а квіти.
Весна не знала...
Просто йшла в свій час.
Несла вона не тільки цвіт до нас.
Несла надію, віру, сподівання,
Що Всесвіт чує наші побажання.
І буде Перемога!
І ВЕСНА
Світ обдарує милістю сповна.
Та тільки радість полинова буде.
Ніхто цей довгий лютий не забуде.
*****
Я чую дощ.
Він шелестить у венах,
Танцює в листі, плаче по шибках.
Давно тебе немає біля мене.
Ти в моїм серці, спогадах і снах.
Цей дощ сумний. Правдивий, невблаганний.
Змиває все несправжнє, наносне.
Нещадно відкриває старі рани,
В минулі дні думки мої жене.
Знов плаче дощ...
По тому, що далеке
Сховалося за пасмами дощів.
Згадай мене, той парк, стару смереку,
Як пахли під дощем бузку кущі.
Тривожить згадка гіркотою болю.
Гойдається, як під дощем листок.
Давно- давно ми розійшлись з тобою...
А спомин той - в щасливі дні місток.
Ти так далеко десь, моє кохання,
Шматочок серця, часточка душі.
Солодкий сон, що щезне на світанні.
Щемлива згадка...
Знов ідуть дощі.
*****
Я шукала щастя по світах,
На дорогах ноги оббивала.
А воно, як полохливий птах,
Все кудись із рук моїх тікало.
Я питала в неба: що не так?
Чим я перед Богом завинила?
Розкажіть мені, подайте знак,
То куди ж поділись мої крила?
Та мовчало небо голубе,
Лиш за обрій йшли хмаринки білі.
Загубила де й коли себе ?
Чом себе знайти я не зуміла?
Сіла я. Оглянулась навкруг,
І з очей мов пелену згубила.
Ось вони, чекають мене тут,
Під моїм порогом -
Щастя й крила.
****
Синочку, ти мовчиш...
Дні мовчання...
Місяці мовчання...
Роки...
Я буду голосом твоїм
В усі світи,
Щоб повернутись в рідний дім
Зміг знову ти.
До тебе руки протягну
Крізь біль і сум.
Мій рідний, я тебе верну,
Де б ти не був.
Я буду голосом твоїм.
У світ кричу.
До тебе крізь туман і дим
В думках лечу.
Я вірю, що почує світ,
Що докричусь.
До тебе крізь безвістя гніт
Ще пригорнусь.
Я буду голосом твоїм...
Хай чує світ...
****
Сину мій, за що така нам доля?
Хто із нас так богу завинив,
Що не повернувся ти із бою
Із полів кривавої війни?
Хто тебе покинув в тім окопі,
Хто такий злочинний дав наказ?
Душу материнську в чорний попіл
Невідомість огорта щораз.
Скільки вас, таких, що наче тіні,
Залишились на полях боїв.
Вже роки згорьовані родини
Ждуть своїх татусів і синів.
Вас чекають, попри все, чекають,
молимось за вас, щоб ви жили.
Хай дороги ваші повертають
В рідний дім, хоч де б ви не були.
****
-Ти хто?
- Я ангел.
- Скільки тобі літ?
- Лиш шість було.
А так хотілось жити.
- А я іще не бачила цей світ.
Тепер на небі.
Будемо дружити.
Ти розкажи мені, яка земля?
Які у мами руки?
Чи ласкаві?
- Як хочу знову з татом погулять.
Це весело.
І так було цікаво.
А мама в мене - сонечко ясне,
Така весела, ніжна і красива.
Як цілувала лагідно мене.
Які ми всі були тоді щасливі!
- Везучий ти. А я їх ще й не знала.
Лиш голос чула - ніжний і співучий.
Життя нам танки орків обірвали,
Я чула, місто звалося те Буча.
- Я з Маріуполя.
Як гарно там було.
Там мої іграшки, батьки й сестричка Валя.
Не знаю я, куди їх занесло,
Коли наш дім снаряди розірвали.
Так хочеться зустрітись.
Та не тут.
Якби ж вони лишалися живими.
А я до них у сні колись прийду
І їх прикрию крилами своїми.
Нехай живуть за нас.
За нас за усіх.
За тих, хто мало жив,
Хто не родився.
За матерів за наших, за батьків.
За тих хто вмер...
Помер, та не скорився.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
