Вірші жительки Студеників Лідії Мищенко перекладають і декламують за кордоном. Поезія про війну в Україні звучать уже французькою і німецькою мовами. Детальніше розповідає Переяслав.City.
ОНОВЛЕНО 28.03.2025 р.
Директорка Студениківської публічної бібліотеки Лідія Мищенко поділилася такими новинами з журналісткою нашого видання. Талановита землячка розповіла, що вже три роки товаришує в соцмережі з Анною – українкою, яка проживає у Франції. Жінка перекладає поезію Лідії Мищенко французькою та публічно декламує її в інтернеті.
– Вона написала мені ще три роки тому і попросила дозволу перекладати мої вірші та читати їх на загал. Я погодилася.
Лідія Мищенко
Цікавість до поетичного доробку Лідії Мищенко, до речі, є не тільки у Франції, а й у Німеччині.
– Кілька років тому, так само як і Анна, до мене через месенджер "постукалася" в друзі німкеня. Вона також попросила дозволу перекладати мої вірші та публікувати їх на своїх сторінках у соцмережі. Я дала згоду, і тепер часто бачу свої твори, надруковані німецькою.
Тішуся, що за кордоном мене читають, дізнаються про війну, про те, що відбувається в Україні, які в нас мужні захисники й захисниці, що відчувають і переживають матері, дружини та діти воїнів.
"Іду туди звідки і "двохсоті" не повертаються"
Лідія Мищенко – мама двох соколиків. Обидва з перших днів повномасштабної війни стали на захист України. Старший син спочатку брав участь в антитерористичній операції, а у 2022 році добровольцем пішов до лав ЗСУ.
– Воював у самому пеклі без одного тижня три роки. На щастя, демобілізувався. Здоров’я підвело. Лікуємося і разом молимося за молодшого.
Другий син Лідії Мищенко 5 листопада 2024 року зник безвісти на полі бою.
– Пропав на непідконтрольній території. Шестеро чоловіків пішли на завдання і не повернулися. Шофер, який вивозив їх на позиції, загинув через кілька днів... Нема в кого й розпитати, що там сталося і як.
5 листопада він зателефонував мені востаннє і сказав: "Мамо, я зараз виходжу. Моліться за мене, бо йду туди, звідки й "двохсоті" не повертаються".
Я вірю, що він живий. Є надія, що хлопців узяли в полон. Підтвердження ще немає. Я моніторю всі телеграм-канали, шукаю сина. Поки безрезультатно, але молюся, кріплюся і вірю.
Нижче на відео – вірш Лідії Мищенко "Мені наснилась Перемога" читає учениця 7-го класу Марія Федорук, Юрківський ліцей.
Поезія Лідії Мищенко
***
П'ятнадцятий.
Син на війні.
Не поряд.
Чужа війна, не чути канонад.
Не доліта її смертельний сморід.
У нас спокійно. Тиша, мир і лад.
Знайомі якось знехотя:
"То як він?"
"Нащо пішов? Не наша то війна''.
І що сказать?
І як же пояснить їм?
Те, що країна в нас лише одна.
Був госпіталь у місті незнайомім.
І страх, і сльози, смак гіркий біди.
Дзвінки від друзів:
"Як він там?
Притомний?"
"Ніхто ж його не посилав туди''.
А далі... Кабінети... Бюрократи...
І біль такий, коли тобі сказала
Одна панянка в білому халаті:
"А я ж його туди не посилала''.
Рік двадцять другий.
В нас війна сьогодні.
Вже не один зруйнований поріг.
Мій син десь там.
На Півдні чи на Сході.
Десь там...
Якби лиш Бог його зберіг.
А тут сидять і ситі, і веселі
"Соколики'' під маминим крилом.
"Куди іти? В безпеці наші села.
Схотів же сам піти у той дурдом''.
І дивляться на тебе:
"Що за мати?
Нащо пустила? Хай би вдома був''.
І хочеться на цілий світ кричати.
Та тільки... Тільки... Хто б тебе почув...
Там умирають хлопці за країну.
Там кров і смерть,
І сльози, біль і жах.
Просніться!
Батьківщина в нас єдина!
У наших майбуття її руках.
***
Весно, ти зачекай.
Ще біснує орда,
Люто топче твої першоцвіти.
І примарою ходить кривава біда.
Рани будуть ще довго боліти.
Весно, ти зачекай.
Ще недовго, терпи.
З перемогою прийдеш святою.
Заквітчаєш сади і поля, і степи,
Переможною станеш весною.
Вийдем ми на парад,
буде радість в очах.
Хоч журба нам серця не покине,
Та усмішка цвістиме на наших устах:
Перемога! Весна! Україна!
***
Повертайся додому, повертайся живим,
Повертайся до рідної хати.
Де б не був, в якім краї лихім і чужім -
Я тебе буду завжди чекати.
Повертайся додому.
Не в мрії чи сни.
А на рідний поріг, я благаю.
Із цієї страшної, лихої війни.
Повертайся мій рідний, чекаю.
Повертайся додому.
Крізь бурі і дим,
Крізь пожежі, дощі, заметілі.
Де б не був.
Повертайся додому живим.
Я чекатиму завжди, мій милий.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
