Із самісінького ранку в суботу, 12 жовтня, на центральній площі села Студеники лунала музика духового оркестру Баришівського БК. Так жителів запрошували на святкування Дня села, яке розпочалося о 12 годині. На концерт, який відбувся у будинку культури, повний зал не зібрався, проте атмосфера від цього не стала менш урочистою. Виступи на сцені тривали більше чотирьох годин, а потім всіх охочих почастували картоплею із м’ясом від «Ниви Переяслащини». Журналіст Переяслав.City не лише посвяткував, а й дізнався історії людей, для яких Студеники кардинально змінили життя.
Сільський голова Студениківської ОТГ Марія Лях, вітаючи всіх присутніх у залі, зазначила:
– Ми багато досягли за час існування громади. У нас власна медицина, освіта, відеоспостереження. У кожному селі зробили по одній-дві дороги з асфальтованим покриттям. І це лише початок. Дуже прошу вас активно долучатися до обговорення стратегії розвитку кожного із сіл нашої громади. Ми повинні бути активними громадянами, не слід замикатися. Наші зміни залежать від усіх нас. Повірте, якщо ми об’єднаємося, то отримаємо бажані результати значно швидше.
Представникам підприємств, які працюють на території ОТГ і відповідно платять податки, вручили подяки. Подарунки цього дня отримали старожили, родини-ювіляри та новонароджені. У Студениках у 2019-му народилося вісім дітей. Один із них – Женя Макаренко. Через гучну музику він не захотів слухати концерт, тож більшість часу проводив надворі – спав у своїй колясці. Тим часом його батьки Станіслав та Вікторія Макаренки розповіли журналістові Переяслав.City, як Студеники поєднали їх.
– Я народився у Жовтневому (тепер Студеники – ред.) і жив тут до трьох років, – сказав Станіслав (26 років). – Мама поїхала працювати в Київ, а я залишився із дідусем та бабусею. Але через три місяці так засумував за нею, що перестав їсти. Тож вона забрала мене до Києва. У село приїжджав щовихідних, тим паче, досі тут прописаний. Коли був меншим, приїздив і відразу на риболовлю. Череду корів виганяють на пашу і я між ними до ставка йду. У баби Марусі, яка неподалік від мене жила, гусак був, то я з нього пір’я висмикував на поплавок. А він такий старий, таке відчуття, що йому років п'ятнадцять було. Він тоді від старості помер. Потім я вступив у військовий ліцей Богуна, але все одно часто приїжджав у село. У мене ж тут багато друзів.
Вікторію та Станіслава Макаренків поєднали Студеники
– Стаса я побачила на гульках, він тоді у своїй формі був, – продовжила Вікторія (24 роки). – Це десь 2010 рік. Він, звичайно, мені дуже сподобався. І якщо не помиляюся, вже того ж вечора провів мене додому. Ще й трояндочку із кущика зірвав і подарував мені. Я її засушила на згадку. Але, коли поїхала навчатися у Київ, мама прибирала у хаті й викинула її. А офіційно зустрічатися зі Стасом ми почали у 2014-му на День Незалежності. Він був у Москві у родичів і написав мені повідомлення з пропозицією. Мабуть, злякався, що мене хтось вкраде, доки він так далеко (сміється).
– Завжди було зрозуміло, що житимемо ми в Києві, – зазначив Станіслав. – Село – це, звичайно, добре: баби, діди, допомагати треба, але ж уся двіжуха відбувається у Києві. Зараз ми приїжджаємо у Студеники раз у місяць. Буквально за три дні я так добре морально відпочиваю, що вистачає на весь наступний місяць. З Вікою ми одружені уже два роки, Жені – пів року. Ростити дитину з фінансової точки зору дуже важко. Уяви, зимовий комбінезон, з якого через два місяці малий виросте, коштує дві тисячі гривень, упаковка памперсів – 450. Але момент, коли я втомлений повертаюся з роботи, а син до мене усміхається, не зрівняється ні з чим, аж плакати від щастя хочеться. Забуваєш і про втому, і про будь-які негаразди. На одній дитині зупинятися не будемо. Хочеться ще хоча б дівчинку, а тоді можна ще одного хлопчика, а згодом ще когось. Треба, щоб дітей багато було.
Юні студениківські танцюристи
Окрім місцевих артистів (Валентин Жуль, Андрій Мосієнко, Дар’я Перескокова, «Дівчата з Левади», «Фолкденс»), на святі виступили Народні артисти України Мар’ян Гаденко та Анатолій Демчук, Заслужені артисти Зоя Тимченко та Юлія Мартинова, а також лауреати міжнародних фестивалів Ванда Дріневська, Оксана Дроботенко, Анастасія Нечаєва. А пісню «Мамина черешня» Зоя Тимченко виконала разом із Марією Лях, очільниця громади навіть не стримала сліз.
Особливо сподобався концерт людям старшого покоління. 78-річна Галина Лой додивилася його до кінця і зізналася, що отримала неймовірне задоволення: «Артісти є артісти». Також розповіла, як свого часу потрапила до Студеників:
– Я приїхала до Жовтневого у 1967 році із затопленого села Підсінне. Головою колгоспу тут був мій брат Володимир Середа, він й переконав, що у цьому селі мені буде найкраще. Тоді тут відкривався дитячий садок, і я почала працювати вихователькою. Проте за освітою була бібліотекарем, тому закінчувала курси дошкільника. Тоді мені було 25 років. Вийшла заміж за Лоя Івана Ільковича, його увесь район знає (Заслужений механізатор України, – додали жіночки, що сиділи поруч). Ми з ним познайомилися ще у Підсінному. Вони із братом часто їздили туди рибалити. А у Жовтневому вже стали спілкуватися ближче. Після одруження чотири роки жили у його батьків у Козлові, а потім замовили будиночок, їх зводили у селі. Будинок коштував 10 тисяч рублів, його давали на виплату. Вся чоловікова зарплата йшла на це, а на мою жили. І так років десять. Звичайно, було важкувато, ще й діти до школи пішли.
Галина Лой (праворуч): «Додому син, мабуть, приїхав, а я оце тут байдикую»
Зараз донька Світлана працює у сільській раді бухгалтером, а син Сергій переїхав до Вишгорода. Немає дітей кращих, ніж у мене. Не було жодної суботи, щоб син не приїхав до нас. Пасікою в селі займається, він з тими бджолами, як ото квочка з курчатками. Це, мабуть, і сьогодні біля них порається, а я оце тут байдики б’ю.
Марія Лях (65 років) довго проводжала гостей, потім спілкувалася зі студениківцями, вислуховувала їхні скарги та пропозиції. Дещо розповіла і Переяслав.City:
– У серпні 1977 року за направленням я приїхала працювати у школу Сомкової Долини. Тоді й дізналася про Жовтневе. Коли через два роки школу в Сомковій закрили, мене не відпустили додому на Волинь, а перевели в Дівички. Ще через два роки хотіли забрати в районний методкабінет, але мене тягнуло в Жовтневе. Уже знала багатьох учителів цієї школи, хотіла з ними працювати. Жовтневе мені подобалося тим, що воно сучасне, тут гарні вулиці, велика центральна площа, чудова школа, де я мала можливість реалізувати себе.
Але протягом останніх двадцяти років воно, як і більшість інших сіл, почало занепадати. А наразі, утворивши ОТГ, ми можемо зміцнювати матеріальну базу школи, садочка, займатися інфраструктурою села. Зараз ми поступово відновлюємо будинок культури. У ньому діють гуртки (танцювальний, декоративного мистецтва), які відвідують більше сотні діток. Будинок культури повинен стати центром розвитку громади, простором для якісного дозвілля молоді. Але для цього туди ще треба вкласти близько 15 мільйонів гривень.
Марія Лях співала із Мар'яном Гаденком
– Що буде зроблено до кінця року?
– Думаю, ми доробимо відеоспостереження у Сомковій Долині. В усіх інших селах воно вже функціонує. Шкода, що поки що не можемо зробити так, щоб у центрі безпеки цілодобово хтось слідкував за тим, що відбувається на камерах. Але це обов’язково буде. Тоді не траплятиметься таких інцидентів, як у магазині в Студениках, який нещодавно пограбували. На камерах все зафіксовано, але, на жаль, вчасно не зреагували. Закінчується тендер на придбання 16-пасажирної «газельки», яка курсуватиме по всіх селах громади. Графік визначатимемо уже по ходу, щоб маршрутка просто не їздила порожньою. Думаю, її ми отримаємо до листопада.
– Як почалася ваша співпраця із Мар’яном Гаденком?
– Він дружить із Олександром Мостіпаном (керівник Групи компаній «Нива Переяславщини» – ред.), так і я познайомилася з ним. Ми дуже раді, що він розповів про наші села у проєкті «Надвечір’я. Долі». Ми пишемо нову історію громади і, напевно, необхідно, щоб вона йшла у медіапростір. Також завдяки Мар’янові Гаденку наші творчі колективи побували на конкурсах у Словенії, Болгарії, Хорватії.
Були фотозони у фоє будинку культури
– Скільки коштів виділено із бюджету громади на це святкування?
– 13 з половиною тисяч гривень. Ми виділяємо кошти на святкування у кожному селі відповідно до кількості мешканців. Залучали спонсорів, зокрема, таких, як «Нива Переяславщини», «Світ ланів», «Партнер-ТВ», «Мисливські стежки», «Пелском». Загалом від них отримали більше тридцяти тисяч.
Для молоді ввечері влаштували дискотеку. А наступного дня святкували вже у Соснові – День захисника України. 14 жовтня у Студениках відзначали храмове свято. Тож громада гуляла цілі вихідні.
