Так уже склалося в нашому середовищі: з кожним прийдешнім роком людина все менше сприймає поради інших, навіть якщо вони й доречні. Мовляв, свою мудрість і досвід маю. Однак все ж у кожного з нас бувають ситуації, коли чиясь порада, пропозиція мають особливе значення, допомагають вирішити проблему єдино правильним способом. Про поради в їхньому житті, слушні і корисні, розпитували в земляків журналісти Переяслав.City.
Юлія Бабенко, 21 рік, місто:
– Я родом із села Теплівка на Полтавщині. У Переяславі навчаюся на магістратурі філологічного факультету. Старші на кілька років знайомі із села навчалися тут на психологів, фізкультурників та філологів, завжди гарно відгукувалися про виш. От і мені порадили, що і вступити сюди простіше, і знання хороші можна отримати. Оскільки хочу бути журналісткою, то, думаю, освіта філолога у цьому допоможе та й вчителькою завжди можна стати. У село не повертатимуся, планую залишитися у Переяславі. Хоча у Києві більше перспектив, та я не люблю шумних міст. Батьки мене підтримують у цьому, завжди прислухаюся до їхніх порад. Сама ж зараз часто даю поради щодо навчання дівчатам-третьокурсницям, із якими ми разом знімаємо житло.
Любов Лагутіна, 52 роки, с. Пологи-Чобітьки:
– Найкращу пораду мені дала Тетяна Федорівна Палатна, вона працювала заврайвідділу культури. Я влаштувалась на роботу завідувачкою сільським клубом у 2000 році, і спочатку в нас із Тетяною Федорівною стосунки були напруженими. Історія ця давня, і я не хочу зараз про неї згадувати. Зрештою ми порозумілись, стали подругами й зараз підтримуємо дуже гарні стосунки. Так от одного разу, на самому початку нашої спільної роботи, вона мені сказала так: «Добре роби своє діло, будь професіоналом, всі це побачать і оцінять належним чином». Здавалось, нічого особливого немає в цих словах, однак, якщо вдуматись, то це була найкраща порада, яку мені, як фахівцю, дала начальниця.
Дмитро Ставицький, 22 роки, місто:
– Я вивчився на реабілітолога. Ця професія здавалася мені перспективною. Але виявилося, що на ринку праці попит на неї невеликий, і я не знайшов роботи за спеціальністю. Друг Владислав порадив мені курси програмування в Києві. Він сам їх закінчив і влаштувався на дуже хорошу роботу. Я ризикнув. Навчався вісім місяців і після закінчення курсів досить швидко знайшов роботу. Ця порада була дуже цінною. Між іншим, моя сестра після закінчення школи вагалася, куди вступати. Мій приклад допоміг їй визначитися, вона пішла в IT-сферу.
Олександр Хоменко, 61 рік, місто:
– Думаю, найкращу пораду дав мій тесть Іван Федосійович. Коли я у 84 році одружився з його дочкою Олею, він порадив, а можна сказати, змусив нас почати будуватися. Ми ж з Олею хотіли комунальну квартиру. Будуватися було важко – навіть не у фінансовому плані, а щодо наявності будівельних матеріалів. Буквально все доводилося, як тоді казали, діставати. Зате тепер не нарадіємося – своє житло, свій двір, город, садок. У приватному секторі цікавіше і веселіше, ніж у висотці. Та і щодо здоров’я краще – хочеш-не хочеш, завжди якусь фізичну працю знайдеш.
Каріна Харченко, 17 років, с. Дем’янці:
– Часто з того чи іншого приводу раджуся з друзями. Та найвагоміші поради, до яких особливо прислухаюся, завжди дають батьки. Ось зараз я вже навчаюся у випускному класі. Дуже важливим питанням для мене є вибір майбутньої професії. Про те, де навчатися далі після закінчення школи, задумуюся вже давно. Адже вибір для випускників дуже великий.
Вже не раз до нашої школи приїжджали представники Київського університету культури і мистецтв. Розповідали про умови навчання, які професії можна здобути. Мене це зацікавило, батьки підтримують мій вибір.
Яна Мартишко, 22 роки, с. Мала Каратуль:
– Влітку цього року за порадою старости нашого села Валерія Ходька та за підтримки сільських депутатів (спасибі їм за це) я стала секретарем Малокаратульської сільської ради. Зараз заочно навчаюся в МАУП на психолога. Вступити до цього вишу мені порадила мама. А загалом до порад я прислухаюся, потім їх гарно обмірковую і лише тоді приймаю рішення, чи діяти так, як мені радять.
