Відомий письменник, директор видавництва «Український пріоритет», наш земляк Володимир Шовкошитний 21 листопада завітав до переяславського університету. Спочатку він взяв участь у заходах з нагоди Дня Гідності, а потім презентував студентам та викладачам власні книги та ті, що опубліковані у його видавництві. Найбільше уваги приділив своїй новій художньо-документальній повісті «Чорнобиль: я бачив». Його розповідь записав журналіст Переяслав.City.
– Я працював на Чорнобильській АЕС одинадцять з половиною років, – розповів Володимир Шовкошитний (63 роки). – У 1986 році на цій станції сталася аварія, а я був серед її ліквідаторів. Використовував величезний досвід, який здобув, працюючи інженером. Не було жодного випадку, щоб хтось втік із атомної станції, того, що називається дезертирував. Навпаки, хотіли якомога швидше туди потрапити. Я саме був у дипломній відпустці. 24 квітня 1986-го захистив диплом на спеціальності «інженер-енергетик-атомник». 25-го ми мали обмивати його в московському ресторані. Але я з двома друзями, моїми кумами, поїхали додому раніше. На вокзалі зустрічаю свого товариша по спорту, каже: «Слухай, тут така аварія. Міліції, армії, бронетехніки нагнали. Станція зірвалася». Я відповідаю: «Ну кому ти розказуєш? Я позавчора захистив диплом, спецпитання було «Максимальна проектна аварія на реакторі чорнобильського типу РБМК-1000». Я у віршах захищався, настільки добре у цьому розуміюся. Впевнений, що цього не може бути, бо не може бути ніколи».
Але дивимося: справді літають швидкі допомоги, з пожежних машин миють дизрозчином асфальт. А потім із квартири сьомого поверху за три кілометри від станції у бінокль я побачив реактор. Хитаються конструкції над четвертим блоком, а його, власне, немає, реактор відкритий. А кишеньковий дозиметр – у зашкалі. Для професіонала 5 рентген – це річна доза, для простих людей – у сто разів менше. А у них тоді вже було в десятки разів більше, ніж дозволяється «взяти» професіоналу! Прип’яті поталанило – 50 тисяч людей вижили лише тому, що трішки змістився напрямок вітру. І хмара пішла на так званий Рудий ліс – він пропав.
Окрім «Чорнобиль: я бачив», немає жодної книги в світі, яка б так детально описала, що відбулося у Чорнобилі. Я був єдиним письменником з-поміж інженерів на атомній станції. Із кожним, хто вижив, я мав бесіду, навіть професійну дискусію: а що відбулося? Я знав усіх, хто загинув, до єдиного. Я знав результати роботи всіх комісій, які там працювали. Останній розділ цієї книги називається «Старі міти на новий лад», де я спростовую міти, породжені серіалом НВО «Чорнобиль». Я дякую творцям цього серіалу за те, що вони повернули інтерес до теми чорнобильської катастрофи, до теми безпеки атомної енергетики.
У післямові є фотографія. Оцей чорнявий, кучерявий, красивий – це я, а поруч – підтягнутий, на нашого не дуже схожий чоловік. Коли ми зустрілися, він каже: «Хай. Май нейм із Армстронг. Ніл Армстронг». Я йому: «Ну як же, знаю-знаю. Це як Бонд. Джеймс Бонд». Він каже: «Хо-хо-хо», я: «Чого припхався? Це ж чорнобильська комісія, а ти чоловік, який перший по Місяцю стрибав». Я поставив чай, почали серйозніше. Каже: «До Місяця я літав за траєкторією, розробленою вашим земляком із Полтавщини Юрієм Кондратюком. Він увійшов у історію. Із орбіти видно великі ріки Землі: Дніпро, Волгу, мою Колумбію. І видно, що якщо ріки пересохнуть, то зникнуть моря. Тож перше, що хотів сказати, – бережіть Дніпро своєї культури. Я пишаюся, що ви, українці, в кінці ХХ століття здобули свій голос у вселюдському хорі народів». Прямо так і сказав. Я йому: «Слухай, та ти поет». – «Ти злітай на Місяць, сам поетом станеш». Потім він продовжив: «Земля з орбіти дуже красива, блакитна. Перед ілюмінатором я виставив свою долоню і нею закрив усю Землю. А навколо мерехтять зорі, галактика, безмежний океан Всесвіту. І я відчув, наскільки Земля маленька та беззахисна. Зрозумів, що належу не лише Америці, а всьому людству, і ми всі разом маємо нашу планету зберегти». Феноменальні речі він говорив, я про це пишу в книзі.
Кілька цитат Шовкошитного із зустрічі в Переяславі
Про ворогів
Дайте мені дату й подію, і я напишу про це роман. От приміром, Каталаунська битва між римлянами з візіготами на одному боці та Аттілою з гунами на іншому. Готський історик Йордан написав, що римляни в пух і прах розбили оцього «дикуна» Аттілу. Він у нього дуже некрасивий, карячконогий. Гітлер, Сталін чи Путін у мене такі самі, ми ж своїх ворогів не бачимо із кращого боку. Потім дивимося, минає місяць, а «розбитий» Аттіла за два дні шляху від беззахисного Риму. А де ж «переможці»? Лежать у сирій землі. На колінах приповзає папа римський і тягне за собою рідну сестру імператора. Вона каже Аттілі: «Бери мене, от тобі моє серце». А коли вже він помирав, то його запитали: «Чому ти не знищив Рим?». А він каже: «Дивіться, як нас багато, які ми непереможні. Знаєте чому ми такі? Бо в нас є рівносильний ворог». Так і зараз. Мусимо мати подразник, щоб бути кращими.
Про «Кров – свята»
Трилогія «Кров – свята» – найбільш продавані книги видавництва «Український пріоритет» за всі роки існування (із 2011-го). Це з одного боку є гімном Переяславщині, бо перша книга повністю про неї і половина третьої також. Це моя спроба на основі історичних документів, на основі життєдіяльності п’яти поколінь людей створити храм української державності без риштувань. Епопеї зараз не дуже часто пишуть, бо небагато є людей, які здатні довго читати. Можна ж глянути в інтернеті. Зараз і голосують так ті, у кого «кліпова» свідомість, ті, хто не може зосередитися більше ніж на 5-10 хвилин на якомусь факті, проаналізувати його.
Про Василя Стуса
Для мене Стус – абсолютно рідна людина. Я перекладав його із дерев’яної труни в цинкову. Бачив, що Стус не зазнав тління, він муміфікувався. А це означає, що його можна канонізувати, як першого святого української помісної православної церкви.
Про Ліну Костенко
У нашій культурі є дві мисткині, яких знає кожен. Говориш Леся і розумієш, що йдеться про Ларису Петрівну Косач або ж Лесю Українку. Ліна – і розуміємо, що це Костенко. Ми маємо пишатися, що живемо в одну епоху з Ліною Костенко. У своєму вірші вона звертається до Шевченка: «Як вижити поету?», а він їй відповідає: «Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох». От Ліна – це поет для епохи.
Про Юрія Мушкетика
Юрій Мушкетик був знаменитим чоловіком. Лауреат Шевченківської премії, Герой України. У 80-90-ті роки знайти його книги було нереально навіть у книгарні письменників «Сяйво». Ми тоді ще посвідчень не мали (я член спілки із 1988-го), стояли біля книгарні, впіймали якогось письменника, дали йому пляшку пива: «Ну купи нам ту книжку». Коли Мушкетику виповнилося 90 років, я йому цю книгу подарував, тобто видав роман «Торнадо» у нашому видавництві. Він так притулив її до серця: «Ти дивися, сказав «зроблю» і зробив». Він називав цей твір «маленьким романом».
Факти
Володимир Шовкошитний народився 16 липня 1956 року у селі Світанок на Переяславщині.
Був керівником групи ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У 1990 році обраний народним депутатом України.
Співавтор всіх основних державотворчих актів України, серед них – Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України та Конституція України.
Із 2011 року – заступник голови Національної спілки письменників України.
Наразі проживає в Києві.
