Ексклюзивна виставка новорічних прикрас «Ялинковий дивограй» працювала із 5 по 20 січня в Музеї трипільської культури НІЕЗ «Переяслав». Іграшки 30-90-х років ХХ століття з приватної колекції виставила переяславка Оксана СТЕПАНЕНКО, заступник директора гімназії міста.
— Цілеспрямовано організувати виставку я не прагнула. Торік восени спілкувалися із завідувачем цього музею Дмитром Тетерею і в розмові про те, як важливо для майбутнього досліджувати і знати минуле з’ясувалося, що він як і я колекціонує ялинкові іграшки. Згадали й про статтю Постишева в газеті «Правда» 1935 року «Давайте устроим детям новогоднюю елку». Я тоді й запропонувала зробити виставку.
На відкритті виставки водили хороводи
До цієї теми повернулися, коли в магазинах почали продавати новорічну атрибутику. Принесла свої коробки в музей, а працівники самі систематизували все, зробили підписи, після роботи лишалися і розставляли експозицію. Мені дуже сподобалося, як доладно й професійно вони її розмістили. Водночас приємно чути, що таке заняття і їм самим було цікаве.
Оксана Серафимівна зауважує, що кількість виставкових екземплярів точно назвати не може: привозила їх тематичними коробками, в яких понад сотня предметів. Це іграшки зі скла, пресованої вати, паперу, пінопласту — вони груповані за тематикою чи матеріалом, з якого зроблені; ялинки різних розмірів і фактур; фігурки діда мороза та снігурки, гірлянди та інші новорічні аксесуари.
Рік тому «Вісник» уперше написав про пані Оксану, яка розповіла чимало цікавих історій про своє захоплення. За цей час її колекція поповнилася.
— На день народження влітку чоловік подарував мені дві досить унікальні й недешеві книги — каталоги новорічних іграшок! Я так раділа! Відразу ж провела в себе ревізію: яка іграшка якого року, де зроблена, наскільки рідкісна.
Мені тепер цікаво збирати свою колекцію не кількісно, а якісно. Спочатку шукала ті, що навівали спогади з дитинства. Потім такі, що просто подобалися. Зараз підхід, може, як у справжніх колекціонерів — цікаві цінні, рідкісні. Але кожна моя іграшка — це якась історія.
Дуже хочу картонні сюрпризниці — такі робили в 30-40х роках. Вони були різної форми (будиночки, відеречка, годинники, книги тощо), але об’ємні і у них вміщалася цукерка, перо для писання чи шматочок олівчика — для дітей тоді це були бажані подарунки. Проте вони нині коштують від 500 гривень: це якщо не така давня і в задовільному стані. Поки що для мене це задорого. Одначе пошук таких екземплярів — то вже азарт, коли розумієш їхню цінність, естетику, зв'язок з минулим. Хоча вони все ж не викликають таких емоцій і не радують душу так, як ті, що асоціюються з роками дитинства.
Дуже тішуся тим, що таке захоплення підтримують рідні. Доньки самі почали збирати фігурки з кіндерсюпризів. А цю грушку з пресованої вати передала мені мама, а сестра — сюрпризницю-світлофор, вона металева з 70-х років. Ще одна радість — знайшла «бабусю» з серії «Казка про ріпку». Раніше мала діда і внучку, тепер шукатиму решту персонажів. Ще ось нові дві корзинки: одна з ягодами, а друга з трояндочками — дуже рідкісна. До моєї рідкісно дивовижної червоненької іграшки з сюжетом знайшла парочку — схожу жовтого кольору.
Пані Оксана розповідає про історію виходу в світ ще однієї новинки своєї колекції — іграшки «Пекін» у формі китайського ліхтарика. Його обмеженою партією випустили з нагоди офіційного візиту лідера Китаю до СССР в 1940-х роках. Каже, кожна знахідка щоразу може несподівано подивувати. Насамперед розміром, бо з фото, які виставляють продавці на форумах, не завжди можна визначити реальний розмір іграшки. Буває неочікувано маленькою, чи навпаки, порівняно з тими аналогами, що вже є.
— За цей час я познайомилася з багатьма колекціонерами, хоча в Україні їх не так багато, як наприклад, у Росії. У декого з них купувала іграшки, бо вони їх розпродують з різних причин.
У Переяславі знаю одного чоловіка, який колекціонує ялинкові прикраси, тепер потроху продає. Придбала ось глечичка, а чоловік купив для мене грушку — теж у нього. Ще ось купила дитячі картонні кубики 70-х років — це вже для загальної атмосфери!
Оксана Степаненко зізнається, що досі трохи соромиться затії з виставкою, тому про неї мало кому розказувала і рекламувала. Вважала, що для відвідувачів постійного музею її іграшки мали бути як сюрприз. Та й для неї такий був.
— Перед святами подруга з іншого міста прислала мені електронну листівку, дивлюся, а то фото з першої публікації на сайті «Вісника» про мою колекцію! — розповідає історію. — Дуже раділа, що такі знімки людям подобаються.
На столі біля експонатів є блокнот для відгуків — колежанка подарувала спеціально для такої нагоди. Пані Оксана там знаходить імена колег, учнів нинішніх і колишніх, а також і незнайомі. Люди дякували за радісні миті повернення спогадами в дитинство.
