Із 22 до 31 січня на сайті Переяслав.City тривав фотоконкурс «Я і мій собака», в ньому взяли участь 76 жителів міста й району, вони надіслали свої фотографії з чотирилапими друзями.
Перше місце в конкурсі посіла Софійка Кондусь із пекінесом Ліндочкою (330 голосів). На другому місці – Дарія Шелест зі стаффордширським тер’єром Роккі (195 голосів), на третьому – Анжеліка Ярема з пекінесом Піко (190 голосів).
Переможці в редакції "Вісника"
Для нагородження переможців прийшли до редакції газети "Вісник Переяславщини" у вівторок, 4 лютого. Нагороди – сертифікати на 500, 300, 200 грн для покупки товарів у спонсора конкурсу – ветеринарної клініки з аптекою «Айболіт».
З усіма переможцями журналісти записали інтерв’ю.
"Наша Ліндочка балувана, будь-що їсти не буде"
Софія Кондусь з дипломом
– Чотири роки тому влітку я саме була у своєї рідної бабусі у Переяславі, – розповіла Софія Кондусь, 12 років. – Там був і мій дядько Олександр. Він працює таксистом і сказав, що потрібно поїхати, підвезти кудись пасажира. Коли ж повернувся, попросив забрати з автомобіля коробку. Я відкрила її і побачила, що там маленьке цуценя породи пекінес, наша Ліндочка. Це був подарунок для мене.
– Він, мабуть, знав, що ти хотіла саме таку собачку?
– Так. Ще задовго до цього дуже хотіла мати маленьку кімнатну собачку. Роздивлялася різні породи в інтернеті. Найбільше сподобалися пекінеси. І от дядько здійснив цю мрію. Тепер Лінда велика улюблениця всієї родини.
Щодо харчування, вона балувана, будь-що їсти не буде. Полюбляє спеціальні корми, що продаються в магазинах, молочні продукти, курячі яєчка. Наприклад, сьогодні у неї на сніданок було яйце і сир. У нас є ще й котик. Обидві тваринки дружать між собою, і ми їх однаково любимо.
– Як ти довідалася про цей конкурс?
– Мама побачила в інтернеті. Сказала мені, а у нас вже було фото, на якому я з Ліндочкою. Мені воно подобалося. Тож я подумала: чому б і ні? Оскільки вже знайома з інтернетом, можу користуватися поштою, сама відправила фотознімок. Дуже цікаво було, як оцінять його люди, які голосуватимуть, адже учасників конкурсу було досить багато. Те, що стала переможницею, дуже приємно.
Конкурсне фото
– На церемонію нагородження ви прийшли без Лінди. Чому так? – звернувся до батька Софії, Володимира Івановича, 52 роки.
– На жаль, через один дуже прикрий випадок ми її майже не випускаємо із двору. Сталося це минулого літа. Була чудова погода. І ми родиною вирішили прогулятися. Лінду я вів на повідку. Раптом помітили, назустріч біжить невідома сторожова собака. Коли побачили, що вона налаштована агресивно, взяв свою на руки. Думав, що ця сторожова побіжить собі далі. Але ж ні. Вона почала стрибати. Та так високо, що аж на рівень моєї голови. Наскільки міг, підняв Лінду на витягнутих руках. Дружина і дочка просто кричали. Сусідка дрючком намагалася відбивати ту собаку. Оця боротьба тривала з пів години, і це було щось неймовірне. Врешті вона покусала і Лінду, і мене до крові, порвала одяг. Просто жах! Потім лікували і Лінду, і мені сім уколів вкололи. Добре, що у травматологічному відділенні райлікарні, куди одразу ж звернувся, була потрібна вакцина.
Оце така безвідповідальність господарів, які мають домашніх собак.
Леонід Мілютін
«У Роккі з Дашею – любов. Він оберігає її»
Даша та Роккі
Шестирічна Дарія Шелест прийшла на нагородження разом зі своєю мамою Анною (25 років) і, звичайно ж, із другом – стаффордширським тер’єром Роккі. Йому вже сім років. Про те, як з’явився в родині, розповіла Анна.
– Я подарувала його чоловікові на день народження, собака ще був зовсім малесеньким. Ми знали, до чого себе готувати, хотіли саме цю породу. Проблеми з ним були лише на першому році. Привчали до туалету, міг погризти щось вдома, лінолеум здер, пів року водили до кінолога дресирувати. Тепер знає основні команди: «сидіти», «лежати», «поруч». Ми живемо в квартирі, але його вдома не чути й не видно, спить або їсть. Вигулюємо тричі на день, найчастіше це роблю я.
А із Дашею в них любов. Вона йому що завгодно може робити, і навіть натяку на агресію ніколи не було від Роккі. Він дуже оберігає її, завжди слідкує, щоб вона нікуди не поділася (під час нашої розмови кілька разів Даша виходила із кімнати по корм, у цей момент Роккі починав гавкати і намагався вирватися, щоб піти за нею, – авт.). Не було страшно залишати їх удвох, навіть коли Даша була меншою. Роккі й бігає навколо неї обережно, щоб ненароком не зачепити.
На нагородження Даша прийшла з мамою
– Чим годуєте його?
– Варимо овочі, м’ясо, кашу – це все перемішуємо. Варю велику каструлю, щоб було йому на два дні. Роккі хоча і їсть один раз на день, але багато. На його утримання йде десь півтори тисячі на місяць. Це якщо без ліків, бо в нього буває алергія, то доводиться уколи робити.
– А який у нього взагалі характер?
– Ну мужик такий. Інколи треба прикрикнути, бо на голову сідає. Слухається-слухається, а то раз – і щось має бути по його. Може почати тягти мене кудись, треба смикнути повідок, сказати: «Роккі, ні!». У мене його вибрики не проходять. Попри його 32 кілограми, завжди втримую. Вигулюю його в наморднику, бо втомилася чути від людей, що такий собака не може просто так ходити. Але він добряк. Агресія у нього виникає хіба що до інших кобелів, часто вони самі провокують Роккі.
Конкурсне фото
– Розкажіть про фотографію, яка стала однією з найкращих у нашому конкурсі.
– Я ж взагалі фотограф, то у мене просто безліч знімків Даші з Роккі. Але він не любить фотографуватися – тільки бачить камеру, зразу відвертається в інший бік. Тому робили цю фотосесію ми довго й нудно. А тут саме десь загавкав якийсь собака, і Роккі так ніби прислухався, тому й має такий здивований вигляд на фото.
– А я шепочу йому щось, – додає Даша.
Під час нагородження
– Як використаєте сертифікат?
– У Роккі є все. Давно лише не було нових іграшок, бо він їх знищує за п’ять хвилин. Тож придбаємо щось таке. А так у нього тридцять нашийників, стільки ж повідків, ще багато всього. Ми на нього грошей не шкодуємо, це ж член родини.
Віталій Усик
Через свою безстрашність Піко мало не загинув
Анжеліка Ярема та Піко із дипломом призерів
– Я давно мріяла, щоб у домі жила тварина, – каже Анжеліка Ярема, власниця пекінеса Піко (7 років). – Але печальний досвід із перським котом свого часу мене налякав, і я вирішила: ніяких тварин. Майже сім років тому мені подарували маленьке цуценятко. Причому я його обрала сама із трьох, які пропонувались. Воно підбігло до мене на своїх маленьких лапках і посміхнулось. Це, звичайно, була не усмішка, просто, трохи неправильний прикус. Але Піко (будь ласка, наголос на останньому складі, це – французьке ім’я) назавжди забрав моє серце. Я його дуже люблю.
– Анжеліко, кажуть, що пекінеси – безстрашні собаки. Це правда?
– Так, страху в них немає перед великими тваринами. Через це Піко кілька разів був поранений і мало не помер. Тепер гуляємо тільки на повідку. Але він боїться різких звуків – наприклад, від протягів, коли дуже гупають двері, або вибухають петарди. А от коли гуркоче старе авто або мотоцикл, він дратується і «нападає».
– Піко – декоративний собака, він не може захистити вас?
– Він важить трохи більше шести кілограмів, ніхто не розраховує на нього, як на охоронця. Якщо хтось дзвонить або стукає в двері, він сповіщає нам: голосно гавкає. Проте як ми вже пустили когось у дім, то Піко стає другом цієї людини: він лащиться, може лизнути. Він обожнює мого внука Тимура (в них взаємна любов), дуже прихильно ставиться до обох моїх доньок.
Конкурсне фото
– А яку їжу він любить, чи даєте йому смаколики?
– Ніяких смаколиків не їсть, я варю йому м’ясо, кашу, даю нежирний сир. Ще їсть солодкий перець. Іноді я пригощаю його дитячим сирком «Фанні» з курагою, хоча це й шкідливо. Оце, мабуть, і все. Дуже вибагливий до їжі, нагодувати його – проблема. Окрім того, влітку в нього трапляються випадки харчової алергії, тому треба дуже обережно з різними пригощаннями.
– У вас він дуже пухнастий. Влітку йому спекотно?
– Я його стрижу. Як правило, роблю це сама, навчилась робити йому різні модні стрижки. Зараз можна купити й інструменти, і засоби догляду за шерстю. Наприклад, перед тим, як прийти до вас на фотосесію, я Піко покупала, висушила й побризкала спеціальним спреєм: він тепер пахне ваніллю.
– Що ви порадите людям, які, можливо, збираються завести собаку?
– Відповідального ставлення. Тому що багато хто думає, що собака – це іграшка для дитини. А це насправді – живе створіння, яке потребує догляду, любові, щоденної турботи. Якщо ви не готові – краще відмовитись від цієї ідеї. Тому що вже й так багато безпритульних тварин.
Галина Карпенко
