Міський інклюзивно-ресурсний центр відкрито в приміщенні школи №7 півтора року тому. Що змінилося в ньому з вересня 2018-го, Переяслав.City дізнався в директора Миколи Духновського, 53 роки.
Хто працює?
– Багато чого, – розповідає він. – І найприємніше, що ми сформували кваліфікований склад працівників. Окрім мене, тут працюють вчитель-логопед Олена Безнісько, вчитель-дефектолог Зоя Гуріна (вона, до слова, є кандидатом психологічних наук, доцентом кафедри психології педуніверситету імені Григорія Сковороди), практичний психолог Віта Тарапон та вчитель-реабілітолог Альона Шаповал. Кожна з них має свій просторий кабінет для занять, повністю забезпечений необхідним обладнанням. Його ми отримали на суму 917 тисяч грн. Ще 80 тисяч було витрачено на виготовлення вхідного пандусу, хай він і не ідеальний (бо такий можна обладнати лише при попередньому проєктуванні будівлі), але дуже допомагає з підйомом до приміщення людям на візках.
Мета створення
– ІРЦ – це навчальні заклади, які створені по всій країні відповідно до державної програми. Мета – допомогти родинам, в яких виховуються діти з особливостями розвитку віком до 18 років. Особливі освітні потреби мають діти, в яких є певні порушення: зору, слуху, мовлення, опорно-рухового апарату, інтелектуального розвитку або емоційно-вольової сфери. Іноді подібні порушення батьки помічають лише тоді, коли дитина пішла до садка чи школи. Важке засвоєння матеріалу, постійна неуважність, відсутність інтересу до нових знань, складна адаптація до колективу чи проблемна поведінка дитини теж стають причиною для звернення до фахівців інклюзивно-ресурсного центру.
Основною послугою центру (а всі вони, нагадаю, безоплатні) є проведення комплексної оцінки рівня розвитку дитини для визначення її потенційних можливостей та освітніх потреб. На основі цієї оцінки визначається індивідуальна програма для кожної такої дитини, а також рекомендується форма навчання – інклюзивна, індивідуальна чи на загальних засадах. Нагадаю, ми не медичний заклад: ми не складаємо діагноз, ми лише пропонуємо рекомендації та надаємо корекційно-реабілітаційні послуги. Ці заняття можуть бути й індивідуальними (у нас вони переважно саме такі), і групові. Також ми не цураємося консультаційної підтримки педагогічних працівників, які працюють з «особливими» учнями: підкажемо, як встановити контакт з такою дитиною, як мотивувати її до навчання, як зрештою відкоригувати індивідуальну програму її розвитку.
Яка завантаженість?
– Щомісяця ситуація дещо змінюється. Але для прикладу, у січні в учителя-логопеда заняття відвідували 37 осіб, в дефектолога – 24 (це при тому, що Зоя Володимирівна працює не повний день, адже є викладачем університету). І якщо рекомендується заняття для «особливої» дитини проводити тривалістю не більше 25-30 хвилин, то нерідко буває, що в такий час ніяк не виходить вкластися, коли вона прийшла без настрою, без охоти до навчання і доводиться хвилин 20 витратити лише на те, щоб цього учня якось заспокоїти й таки налаштувати, мотивувати до здобуття знань чи навиків. І наші колеги знаходять «ключики» до кожного, тому й діти охоче повертаються сюди знову і знову.
Колектив ІРЦ: зліва направо – Альона Шаповал, Олена Безнісько, Микола Духновський, Зоя Гуріна, Віта Тарапон
"Ваня говорить уже не окремими словами, а реченнями"
– Я можу це підтвердити, – долучається до розмови Оксана Вальчук, яка прийшла сюди із сином Іваном, 10 років. – Ми перебуваємо на індивідуальній формі навчання вже три роки. З Ванею 10 годин на тиждень займаються учителі із ЗОШ №2. Заняття відбуваються у реабілітаційному центрі (колишній дитсадок «Калинка»).
Коли вранці Ваня каже: «У школу», я перепитую: «Куди ти хочеш?» Він тоді уточнює: «До Зої, до Лєни, до Віти». Ми відвідуємо ІРЦ раз на тиждень – по вівторках. Те, що до «особливих» дітей ставляться тут як до особистостей, вони зразу відчувають. Результат помітний: Ваня став більше говорити, зростає словниковий запас, говорить уже не окремими словами, а принаймні простими реченнями. Це прекрасно, що в місті діють і цей центр, і соціально-реабілітаційний, і «Діалог» (приватний центр психології та творчості – авт.). Ми всі їх відвідуємо, і від кожного є своя користь. А для мене зручним є ще й те, що я можу залишити Ваню на педагогів і зайнятися іншими своїми трьома дітьми – забрати із садочка, відвести до музичної школи. Гарно, що в ІРЦ застосовують такі собі заохочення – дітям після вдалої роботи дозволяють погратися в «сухому» басейні з пластиковими кульками чи вмикають стенд з кольоровими лампочками і музикою.
Ваню Вальчука я застав у кабінеті логопеда. Олена Безнісько говорить, що на січень до неї записали майже чотири десятки маленьких відвідувачів. Це багато, тому доводиться вибирати перш за все важкі випадки. Передусім працює зі складними категоріями порушень у дітей: затримка мовленнєвого розвитку, відсутність мовлення тощо, формує в них т. з. пасивний словник – розуміння мови інших людей, вироблення реакції на їхні слова, адже в будь-якому разі цим дітям належить жити в соціумі. Тож будь-який здобуток на цьому шляху сприймається як спільний успіх. Що ж до Вані, то в нього є такі успіхи – він уже виконує найпростіші завдання, цікавиться буквами.
"Для будь-якого успіху потрібне терпіння"
Яна Мусаєва привела цього дня на заняття 7-річного сина Кирила.
– У Кирюші, – каже, – затримка мовного та психофізичного розвитку. Говорити почав у п’ять з половиною років. Садочок, можна сказати, не відвідував – якийсь місяць за чотири роки. Спочатку відвідував інклюзивний клас у ЗОШ №3, тепер – на індивідуальному навчанні. До інклюзивно-ресурсного центру ходить по вівторках. Прогрес помітний. Якщо раніше був замкнутим, то зараз вітається зі знайомими, цікавиться їхніми справами, з’явилися друзі. Дуже захопився екологічним рухом, який пропагується в школі, наприклад, (сміється) так і норовить витягти батарейки з годинника, щоб здати на переробку (у школі організований їхній збір). Ми намагаємося прищепити йому нові навички: в магазині даємо гроші, щоб розраховувався за покупки сам. А взагалі для будь-якого хоча б маленького успіху потрібне терпіння. Там, де звичайний учень витратить пару хвилин, ми можемо й два дні, як ось у нас вийшло із запам’ятовуванням порядкового числа. Чи ось на освоєння букви «ч» нам знадобилося шість годин. Отак спільними зусиллями батьків і працівників центру і досягаємо результату. Спасибі їм.
Яна Мусаєва з сином Кирилом на занятті у практичного психолога Віти Тарапон
Що ще треба для роботи?
– З обладнання, очевидно, що все необхідне є. Його отримуємо потроху й надалі. Зокрема, в кабінет практичної психології нещодавно одержали найсучасніші психодіагностичні методики. Якщо в нас чого й недостатньо, то це роздаткових матеріалів: альбомів, фарб, паперу, взагалі того, що розходиться швидко. Хотілося б також, щоб обладнали нарешті окремі спеціальні туалети, тим більше, що приміщення для них є. І було б добре, якби кабінет дефектолога був поруч з іншими – зараз до нього потрібно проходити через неосвітлюваний коридор. А все інше цілком задовольняє.
