Серед багатоквартирних забудов Переяслава одним із найцікавіших є двоповерховий будинок із балконами на вулиці Мазепи, 29. Фасад прикрашає ліпнина в дусі соцреалізму: орден «Перемога» в обрамленні стягів та дубового листя.
Ювілейна забудова
У 2018 році за кошти міста комунальники зробили капітальний ремонт фасаду, зберігши первинний декор, і пофарбували стіни та оновили балкони. Щоправда, мешканці скаржаться: деяке облицювання вже обсипається.
— Моя сім’я живе в цьому будинку близько 20 років, ми — треті мешканці, а зводився він для райкомівських працівників у 1953 році, — розповідає журналісту Переяслав.City власник однієї з тамтешніх квартир Микола Грабовський, 59 років.
За його словами, це єдиний житловий будинок, який здали в експлуатацію в 1953 році в честь святкування Возз’єднання. Будувався він водночас у комплексі з центральною площею: будинок райкому партії (нині музична школа), райвиконкому (нині РДА), нинішній готель і з другого боку — культмаг та універмаг, де колись працював книжковий магазин і дитячий світ із спорттоварами. Це була перша післявоєнна комплексна забудова міста 1950-х років, яку розпочали згідно з рішенням ради міністрів УРСР, для цього спеціально виділили гроші з союзної казни. Генеральний план реконструкції розробляв «Київоблпроект».
— У цьому будинку вісім квартир: шість двокімнатних і дві трикімнатні — одна з них наша,— розповідає Микола Павлович. — Сюди переїхали 6 березня 2000 року. Доти з дружиною і трьома дітьми жили в однокімнатній, стояли на черзі. Коли мером був Григорій Сокур, нам дали цю. До нас у ній жили дві різні жінки. Це була квартира з так званим підселенням, тобто комуналка. Коли на Леваді построїли дома, то одна з них туди переїхала, а друга теж переселилася, хоч і після невеликого клопоту, бо хотіла забрати всі кімнати. У квартирі тоді ще стояло два лічильники на світло. Коли ми вже приватизували квартиру, а тут всі вже власники, то зробили ремонт.
Велике подвір’я як розкіш
Біля будинку є досить просторе подвір’я — розкіш як для середмістя. Микола Грабовський показує, що і як тут змінилося. На місці невеличких гаражів колись стояли дерев’яні сарайчики. Каже, коли прийшов працювати водієм в управління житлово-комунального господарства міськради, попросив дозволу керівника їх знести і влаштувати територію за потребами мешканців.
Нині тут в різних місцях стоять лавки, пісочниця з накриттям, навіть виноград посаджений, довкола будинку — квітники, за якими доглядають вже тутешні жінки. В кутку лежить купа цегли — хтось із мешканців готується розбудовувати госпдвір. До нього впритул стоїть одноповерхова хатина-розвалюха — склад відділення пошти.
— Он мій погребок рядом, треба б оновити, — зауважує один із сусідів Сергій Коротцев, 62 роки. — Я тут мешкаю 26 років. Доти жив на Можайській, звідки обмінялися сюди на трикімнатну. Самі зробили ремонт. Тут уже була централізована холодна вода і опалення — рядом он кочегарка. Будинок через це теплий, платимо по квадратурі, хоча одна молода сім'я на першому поверсі зуміла років п’ять тому, як було «вікно», зробити собі автономне опалення. Хазяїн казав мені, що це вигідно: плата менша і тепло мають, коли схочуть. Але тепер з газовиками не варто зв’язуватися, бо автономка обійдеться дуже дорого, не менше 20 тисяч тільки за проєкт. А вікна на пластикові кожен міняв сам, уже коли схотів.
Старожили квартири «з підселенням»
Чоловіки радять поговорити ще з одним сусідом-старожилом і проводять у під’їзд, на металевих дверях якого стоїть кодовий замок. Великий майданчик перед квартирами відмітний теплом і автентикою: дощата скрипуча підлога, дерев’яні східці і перила, сині панелі на стінах, лампочки в металевих «абажурах». На відміну від фасаду, всередині жодної ліпнини — помешкання лаконічне. На весь дім лише одні старі дерев’яні двері в зеленкуватій фарбі. За ними — єдина квартира «з підселенням».
— Я тут живу з 1985 року, маю оце одну кімнату, — показує житло Микола Мороз, 59 років. — У другій кімнаті жила бабушка, як вона померла, то її дочка пустила жити свою знайому. Вона недавно поселилася. Ванна, туалет, кухня у нас спільні, ну з сусідкою миримося, бо я спокійний.
Микола Васильович дозволяє подивитися своє помешкання. В ньому лишилося найбільше від початкового стану: криві побілені стіни, трухлява дерев’яна підлога, високо вмонтовані чорні вимикачі і кладовка. Чоловік каже, що спочатку квартири тут опалювалися грубами, ну їх він уже не застав. Туалет був вуличний. Це згодом зробили в будинку єдину каналізацію, облаштували в квартирах відокремлені ванну та туалет. Сантехніка та керамічна плитка на підлозі і стінах у Мороза ще радянські. На кухні є газова колонка для нагріву води.
— Ідіть ось подивіться, яка дірка була — на вулицю світилося! Сквозняки гуляли так, що штори теліпалися, — веде у свою кімнату, де стеля і стіни в тріщинах. — Два чи три роки тому тут прорвало трубу з гарячою водою і підмило дім, то він просів. У коридорі була отакенна дірка на стіні, все покосилося. Тоді я написав у ЖЕК і мені дірку знадвору замазали, а всередині я уже сам, як зумів, — розводить руками, натякаючи на свою інвалідність. — Ніяк не поміняю вхідні двері на нові. Маю пенсії дві тисячі, трошки підробляю. Тільки комуналка обходиться в тисячу триста, ще на хліб лишається. Колись обіцяли мені дати окрему квартиру, але мабуть вже ні…
Зогнилий балкон закрили вікном
Чоловік веде в гості до сусідки зверху, просить її показати журналісту свою квартиру.
— Мама працювала телефоністкою на ТТС, стояла в черзі на житло і їй дали кімнату в цій комуналці у 1967 році, мені тоді три роки було, — розповідає Світлана Голобородько, 55 років. — Хто тут раніше жив, не знаю, бо перших мешканців, мабуть, не застали. Приватизували квартиру давно безкоштовно, в мене тоді вже двоє синів було.
Три роки тому померла мама і ми затіяли ремонт у її кімнаті. Порядок скрізь підтримували, але стеля вже така стара, що на голову сипалася. А як зачепили стіни, то вони такі ж, бо з сухої штукатурки, потрухло всередині все. Тут з кімнати ще був балкон, але арматура зогнила — страшно ступити. То ми як робили ремонт, заклали туди двері і зробили вікно. Трохи оновили кухню, туалет і поставили там бойлер, бо в нас колонки не було.
Оце ось єдина кладовочка ще з історичними дверима — така була від початку. Деякі вимикачі в коридорі ще старі лишилися, але електропроводку, лічильник ми замінили. На все це треба дуже великі гроші, дешевше нове зробить, як ремонтувать таке старе. Але добре, що є хоч таке. Цієї квартири буде 50 квадратів, за них тепломережі платимо десь 1300 гривень, а всього за комуналку вкладаємося тисяч у дві. Зате в нас завжди тепло. І сусіди всі дружні — нічого нарікать.
