Як українці в давнину зустрічали весну? З якими обрядами пов’язані перші теплі дні року? Які весняні свята особливо шанувалися нашими предками? На ці запитання журналістові Переяслав.City відповідала старша наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав» Світлана Зубер (56 років), показавши експозицію музею українських обрядів, що на території музею просто неба.
Масниця
Дровиняку пеленали як дитину
– В Україні по-різному святкували Масницю, у нас вона взагалі називалася Колодія, – розповіла Світлана Зубер. – Був обряд, коли пеленали дровиняку, як дитинча, і ходили додому до сімей, де є неодружена молодь. Раніше весілля гуляли переважно на М’ясниці, взимку. А після М’ясниць, коли якраз починалася Масниця, шлюбний сезон ніби завершувався. Тобто тих, хто не виконав місії – створити сім’ю, народити дітей, – ось так «карали». У тих хатах відкуповувалися, ставили могорич, все проходило жартівливо.
Веснянки
Напровесні випікали пташечок із тіста, називали їх «жайворонками», «ластівками». Ці тістечка нанизували на палицю, дитина брала її й ішла співати веснянки. Веснянки – це ігри, в яких поєднуються спів та рухи. Щороку ці дійства відбувалися у різний час, бо весна ж приходить по-різному. Це була передусім розвага для дітей 10-12 років. Вони могли цілу зиму просидіти в хаті – сніг лягав восени і розставав уже навесні. Щойно трохи тепліло, дітям дуже хотілося вийти надвір. Не було якихось конкретних домовленостей, коли збиратися співати: у цьому «кутку» села тоді-то дівчатка зібралися, в іншому – пізніше. Справжнє тепло наставало на Благовіщення (7 квітня). До речі, до цього свята було великим гріхом торкатися до землі, щось робити на ній.
Благовіщення
Таку голову терли бджолам
Вважалося: якщо у це свято впіймаєш щуку, то потрібно засушити її голову. Потім слід було натерти її й додавати до корму бджолам, щоб вони були «зубаті», як щуки, відганяли чужих бджіл, не хворіли. Зазвичай 30 березня, на Теплого Олекси, пасічники виносили вулики. Якщо погода не дозволяла цього зробити, то принаймні уже якось починали за ними доглядати.
Юрія
Вітрина, присвячена настанню весну
У цей день, 6 травня, українці збирали росу, вважалося, що вона лікувальна. Старалися вигнати корову на пашу. Якщо Великдень вже минув, і верба освячена, підганяли худобу вербовою гілочкою. Люди вірили, що у такому разі із коровою нічого не трапиться за весь період випасання протягом року. Навіть молитви відповідні проговорювали: «Гоню я, Господи, скотину на луки, вручаю тобі в руки». Пошановували також пастухів. Часто це були наймані люди, їх дуже ретельно підбирали – щоб були добрими, щоб не образили тварину, навіть коли немає поруч господарів. Очевидно, що ці обряди проводили ще до колгоспів, коли люди опікувалися власним господарством.
Ще кілька весняних обрядів
Монетку зашивали в одяг
Коли вперше зозуля кує, українці повинні мати при собі якусь копійчину, щоб рік був хорошим. Таке повір’я й дотепер збереглося. Знаю, що перестає вона кувати на Петра (12 липня), кажуть: «Зозуля мандрикою вдавилася». А починає знову навесні, коли вже добре прогрівається повітря. Тому раніше у одяг зашивали копійку, щоб завжди поруч була.
Ряст дуже рано зацвітає. Коли людина десь бачила його, то говорила: «Топчу-топчу ряст, дай, Боже, топтати, того року діждати».
Вперше у році побачив ластівку, кинув шматочок землі: «Це тобі, ластівко, на гніздо, мені – на добро».
Чому традиції зникають?
Їх дотримувалися батьки, діди, прадіди. Дитина народжувалася і жила в цьому. Вона ж спеціально не вчила, приміром, колядки, як тепер, а просто чула їх з дитинства і запам’ятовувала. Важкий удар по українських традиціях зробили «совєти»: скасовували наші свята, започатковували власні – звіздини, взяття до армії. Воно ж не прижилося у нас, бо штучне. Шкода, що зараз мало залишилося давніх обрядів. Та сама весільна обрядовість – багато хто зараз не дотримується її, а це було щонайменше дуже красиво. Повернути це важко. Треба, щоб це йшло від душі в людей, а не через якесь нав’язування.
