Переяславка Любов Наталуха, 59 років, із підручних матеріалів виготовляє картини і продає їх як обереги.
Домовичок гарантує добробут
– Мої обереги захищають від негараздів і приносять у дім добробут, – запевняє майстриня. – І де тільки я ними не торгувала! Дніпро, Запоріжжя, Полтава, Лубни, Пирятин, Кременчук – і це ще не повний перелік міст, де ми з чоловіком продавали свої вироби. Дванадцять останніх років возили свою продукцію на Сорочинський ярмарок. Майже завжди із подібних народних фестивалів привожу грамоти та подяки. Їх маю вже понад тридцять. А цього року через карантин далі Переяслава та сіл нашого району нікуди не їздили.
На недільному базарі торгове місце Наталухи – на Шкільній, неподалік ліцею-інтернату "Патріот".
– Частенько ми виїжджаємо зі своєю продукцією до музею просто неба. Ось і сьогодні (28 липня – авт.) мій Сергій там торгує. Я ж удома лишилася, щоб підробити оберегів. Зазвичай працюю у майстерні, що в господарській будівлі. Там душа моя відпочиває. А ось габаритні картини виготовляю у хатній веранді. Ставлю поруч два столи, кладу на нього потрібного розміру фанеру (найбільша була – 2 на 3 метри), її краї обклеюю товстим тканинним джгутом і лише після цього починаю фантазувати, що куди вмістити.
У вітальні над каміном висить картина із зображенням давнього українського поселення. Тут є кілька хатинок із солом’яними дахами, плетені тини, баба з дідом, дівчина з хлопцем, корівка, поросятко, півник, лелеки в гнізді, вулики з бджолами, річка із качками, млин та дерева. Коштує такий витвір 700 грн. Ціна на картини меншого розміру починається від 150 грн.
– Дуже часто мені замовляють виготовити Бабу-Ягу. За повір’ям, якщо мати в своєму помешканні такий виріб, то ніяка нечиста сила не пристане. Адже Баба-Яга відлякує злих духів. Принаймні, у цьому переконані замовники цих фігурок. Продаю їх по 400 грн. Зараз у наявності є три, – сказала Любов Дмитрівна.
Найперший свій виріб – домовичка, який тримає плетений кошик із квітами, залишила собі. Його тулуб виготовлений із мішковини, в яку напхано солому. Стоїть на видному місці у веранді.
– Цього домовичка я не продаю, бо він гарантує нам добробут та щастя, – зазначила господиня помешкання. – А загалом у нас нічого не пропадає. Непотрібні речі з тканини розрізаю і використовую для основи тулуба чоловічка, із старих сумок чи халяв чобітків вирізаю двері та вікна в будиночки. Вже навчилася їх робити у форматі 3D, тобто випуклими. Чуб та вуса діду роблю із паклі.
До послаблення карантину чимало оберегів виготовила разом зі своєю невісткою Антоніною. Вона з моїм сином Олександром та двома їхніми доньками – Христиною та Анастасією – мешкають зі мною. А ось син Михайло та дочка Наташа зі своїми сім’ями живуть в Києві. До мами з батьком приїжджають частенько. Оце й зараз Наташа із дворічним синочком гостюють у нас.
"Мій оберіг навіть до Африки повезли"
Уже готова до продажу композиція "Господар та Господиня".
– Такі вироби символізують небідне життя в парі аж до глибокої старості. Небідне тому, що між Господарем та Господинею я приклеюю сувенірні гривні. Між іншим, мої обереги вже є у багатьох країнах світу. Кожен покупець майже завжди зізнається мені, кому їх купує. Найбільше моїх оберегів відвезли на подарунок в Польщу, Німеччину, Чехію, Сербію і Хорватію. Моя картина навіть є в Африці. Років зо два тому одна переяславка їхала туди до своєї доньки і придбала в мене такий український сувенір на подарунок місцевим.
А зо п’ять років тому я виготовила велику картину на замовлення кіностудії імені Довженка. Цей оберіг був настільки габаритним, що не вмістився у кузов легковика, яким кіношники приїхали. Тож ту картину відвіз мій Сергій нашим бусом. Також є мої картини-обереги і в Новоград-Волинському, і в кафе у Броварах, і в готельному комплексі "Вотчина", що біля Цибель, – похвалилася Любов Наталуха.
– А я виготовляю ляльки-мотанки "Нерозлучники". Цьому ділу навчилася сама. Будучи з бабусею на ярмарку в Сорочинцях, підглянула, як їх робила жінка, яка торгувала по сусідству з нами. Такі ляльки приносять молодим парам щастя та кохання на все життя, – сказала 13-річна Христина Наталуха і одягла на голову віночок, сплетений зі штучних квітів. – Мені більше подобаються вінки із живих квітів. Минулоріч на святкування Івана Купала бабуся Люба сплела мені такий великий і красивий вінок, що я зайняла перше місце. А цього року через карантин Купала не справляли. Тож я разом із сестричкою та подружкою віночки моєї бабусі пускали на Альту, що он неподалік нашої хати. Ой, а ви знали, що фото моєї бабусі Люби минулого року аж шість місяців було розміщене на білборді в Борисполі? На тому знімку вона була в українському вбранні.
Як зізналася Любов Наталуха, на ярмарки вона завжди вив’язує червону хустку та одягає вишиванку. Тож її покупці чи просто перехожі просяться з нею сфотографуватися, і вона не відмовляє.
– Червоних хусток у мене три, – каже вона. – Чому саме червоні? Бо червоний колір то є любов, удача і благополуччя. Зав’язую хустку, як Солоха. Щодо сорочки, то їй понад сто років. Її дрібненьким хрестиком вишила моя бабуся. Вона прожила аж 90 років. Бережу сорочку, як реліквію. Перу її руками і вішаю сушитися, не стріпуючи. Хочу, щоб якомога довше послужила.
"Хто як уміє, так і заробляє"
Любов Наталуха народилася і виросла в Стовп’ягах. Після того, як закінчила бухгалтерські курси, чотири роки працювала за фахом в радгоспі "Дніпро". Потім – у побуткомбінаті у Переяславі. А як освоїла професію швачки, то вдома почала шити одяг і виносити його на недільний базар.
– А вгадайте, з чого я почала свій бізнес? Із бюстгалтерів. У 90-ті така білизна була у великому дефіциті. Тож одного дня я розпенехала свій старий бюстгалтер другого розміру, зробила з нього лекала для першого розміру і відразу пошила їх десять. Коли винесла на недільний базар, то їх розібрали за якихось 10 хвилин. Як масово почали надходити замовлення на їх пошиття, то стала шити другі, треті і навіть четверті розміри. А після того, як дефіцит на бюстгалтери пропав, я навчилася виготовляти на продаж букети зі штучних квітів, якими модно було прикрашати помешкання. З тих пір минуло понад двадцять років.
А ще у скрутні дев’яності я, як і багато переяславців, купувала на великих ринках всілякі одяганки і перепродувала їх на нашому базарі. А зараз мої обереги перепродує чоловік із Буковеля. А я й не серджуся: хто як уміє, так і заробляє собі на життя, – сказала Любов Наталуха.
