11 липня минуло 35 років від дати загибелі переяславки Лариси Доброфілі, яка служила у складі радянських військ в Афганістані. І лише зараз ми дізналися усі обставини її загибелі.
Напередодні цієї дати Переяслав відвідала сім’я Синицьких: Олександр Миколайович з дружиною Оленою Олексіївною та їхні сини – Олександр, офіцер збройних сил України, учасник АТО, і Віталій. Третій син, Андрій, через певні обставини не зміг приїхати.
Лариса Доброфіля похована на Ярмарковому цвинтарі у Переяславі. Також її портрет та прізвище викарбувані на пам’ятнику загиблим в Афганістані воїнам, який встановлено в парку «Слави».
Сім’ю Синицьких у місті супроводжували голова Переяслав-Хмельницької спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Микола Ломінов, керівник управління соцзахисту населення Микола Гуща та заступник військового комісара майор Юрій Гармаш. Разом поклали квіти на могилу Лариси Доброфілі, до пам’ятника загиблим в Афганістані, до пам’ятника визволителям Переяслава під час Другої світової війни, пам’ятника загиблим в АТО.
Відбулася дружня розмова, в ході якої гості розповіли, що Лариса Доброфіля проходила службу в медичній санітарній частині окремого батальону авіаційно-технічного забезпечення №475 в провінції Кандагар. Загинула, перебуваючи у відрядженні в місті Кабул. Біля торгового центру вороги-меджехеди привели в дію радіокерований вибуховий пристрій. У результаті вибуху загинуло понад 60 осіб, переважно мирні місцеві жителі. Було вбито також Ларису та її подругу по службі Надію Фіногенову з Ленінграда.
Оскільки вбиті були в цивільному, їх забрали в морг лікарні Кабула. Лише на другий день їх було знайдено, опізнано та перевезено на пересильний пункт військового аеродрому.
Саме Лєна Букіна, подруга по службі Лариси (в майбутньому – Синицька), та старший прапорщик Олександр Синицький були відповідальними за «вантаж-200» в місто Переяслав-Хмельницький.
Із Кабула спецлітак «Чорний тюльпан» вилетів, маючи на борту 19 одиниць «вантажу» – 19 дерев’яних ящиків, кришки яких опломбовані сургучевою гербовою печаттю. В середині кожного ящика містилася цинкова домовина.
Після приземлення на військовому аеродромі в місті Тузель під Ташкентом «вантаж» розділили: сім одиниць було відправлено на Україну, решту – на Росію. Здійснюючи посадки на військових аеродромах, «вантаж» на 10-й день прибув до Києва. Потім на військовому автомобілі ГАЗ-56 доставлений до військового комісаріату нашого міста. Поховання відбулося наступного дня.
Нині сім’я Синицьких проживає в місті Козелець. На запитання, чому так довго не давали про себе знати та не провідали могилу, відповіли, що ростили синів, та і морально не могли налаштуватися, але весь час хотіли це зробити. Тепер, провідавши, – ніби зняли камінь з душі.
Микола ЛОМІНОВ, голова спілки ветеранів Афганістану
