Той, хто давненько був у музеї просто неба, безумовно, подивується, прийшовши до озера, що поряд із базарною площею. Воно дуже змінилося. Озеро помітно зменшилося в розмірах, але стало значно охайнішим, чистішим, зовсім не нагадуючи своїм виглядом болотної місцевості, як це було ще нещодавно, до його реконструкції. Про це та інші оновлення журналісту Переяслав.City розповів завідувач науково-дослідного філіалу «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини» Микола Шкіра, 51 рік.
– Це озеро, яке ми називаємо нижнім (адже є ще й верхнє) створене на початку 1970-х років. Зробили його передусім з протипожежною метою, адже навіть в ХІХ столітті до сільських населених пунктів існувала вимога за відсутності природних водойм мати на 10-15 дворів загальнодоступну криницю. Це вже в ході спорудження озера вирішено було для естетики обладнати острів з альтанкою. Щоб вода не просочувалась у грунт, дно його було устелене суцільним (склеєним), на всю його площу, шматком товстої поліетиленової плівки. Але вода все одно витікала – і не стільки вниз (там цьому заважав шар водонепроникної глини), скільки врізнобіч, де її ніщо не зупиняло.
Зрештою ми прийшли до висновку: такої кількості води нам не утримати та в цьому і немає потреби. Вирішили зменшити площу озера. Залучили фахівців, і минулоріч восени та взимку, коли рівень води найнижчий, вони провели реконструкцію: вичистили дно водойми до глини, а з боків установили спеціальні пластикові щити. Поліетилен уже не клали – це зайве: воді вже нікуди діватися. А ось очищали дно від кореневищ рогозу та очерету вже наші працівники, зокрема, і в карантинний період. Прибирали і коріння прибережних дерев, яке тягнулося аж до острова.
Озеро обгородили щитами
Оскільки з боку базарної площі озеро «відступило» на метрів сім-вісім, цю зону довелося укладати чорноземом і засівати травою.
Паралельно були виконані й дренажні роботи – у трьох місцях: біля музею Бенардоса, на території садиби заможного землевласника та внизу від будинку сільської управи – обладнали колодязі зливної каналізації і тепер дощові та снігові води спрямовуються для підтримання рівня води в озері. Звичайно ж, до нього підведені і труби від водонапірної башти: як тільки рівень падає хоча б на
До слова, саме заради неї ми спорудили в озері фонтан (запустили минулого місяця) – для того, щоб насичувати воду киснем. Не боїмося за білих амурів і взимку – вода в озері не промерзне.
– А з якими об’єктами в музеї ще працювали?
– Робота для нашої реставраційної бригади (у ній всього лиш десять осіб) є постійно. Завжди навесні проводимо поновлення тинів. Іще одна постійна проблема – просідання підвалин хат. На жаль, після перевезення всі об’єкти встановлювали в музеї, як це було в натурі, – без обладнання фундаменту. Тепер маємо з цим клопіт. Ось і зараз принаймні дві хати потребують термінового підлиття фундаменту. Це досить трудомісткий процес: належить спочатку домкратами (їх хлопці, буває, й з дому привозять) підняти споруду, а потім закачати під неї бетон. І так – у кілька етапів. Буквально нещодавно робили це з козацькою дзвіницею, витратили два тижні. До слова, просідання хат найкраще помітно не зовні, а всередині: тріщини найчіткіше проявляються в місцях, де піч сходиться із стіною. Стіни ж бо просідають, а піч залишається на місці, бо пічник під неї фундамент закладав.
Вітряк чекає крил
Іще один об’єкт, відкриття якого всі довго чекали, – сувенірна крамниця. Корпус її з металу, але ми обшили її фальшбрусом, і вона тепер має дуже органічний для музею вигляд. Через карантин відкриття її дещо затрималося, вона запрацювала у травні.
– На території музею кілька десятків вітряків. Реставровуєте їх?
– До останнього часу на реставрації вітряного млина з Виповзок, одного з найвищих у нашому зібранні, постійно працювало 4-5 осіб. У своїй верхній частині зіпсувалася одна із шул його каркасу, і у вітряка з’явився крен. Довелося тут добре попрацювати, адже і балки згодом замінили, і покрівлю з дощок. Щоб дістатися до шули, задіяли кран – щоб зняти центральний вал з колесом. Щоб поновити вітряк у первісному вигляді, залишилося обладнати крила. Але щоб виготовити рамена – основи крил, – потрібна 6-метрова деревина (дуб чи акація). Її знайти непросто, та й коштує немало.
А з новацій музею – тепер кожен відвідувач з допомогою смартфона може прослухати екскурсію без екскурсовода. Щоб задіяти функцію «аудіогід», достатньо отримати пам’ятку-інструкцію на вході до музею і виконати покроково її рекомендації.
