Колишній атовець Анатолій Адаменко живе в сараї, не пристосованому для зимівлі. Йому намагаються допомогти.
Житель Переяслава Володимир Різник (63 роки) розмістив на фейсбук-сторінці сайту Переяслав.City пост такого змісту:
«Безвихідна ситуація, в якій опинився молодий самотній чоловік, учасник АТО Анатолій Адаменко, спонукала мене розмістити цей пост. Толя проживав у старенькій батьківській хаті в с. Мазінки по вул. Шевченка, 28. Навесні в будинку виникла пожежа, яка повністю знищила хату і все, що в ній було. Дивом залишився живим Анатолій. Через проблеми в минулому із законом і алкогольну залежність він не може працевлаштуватись і не має засобів для існування. Не має коштів, щоб купити харчів, приготувати їжу теж не може. Наближається зима. Він може просто загинути. В районі і в місті існують волонтерські організації, спілка учасників АТО, благодійники. Не даймо загинути Анатолію! Він далеко не ангел, але він захищав Україну в АТО, і тоді ніхто не запитував про його шкідливі звички і проблеми із законом в минулому. Потрібно не так багато: 1) Допомогти обладнати існуючий сарайчик під проживання і зимівлю. 2) Забезпечити Анатолія зимовим одягом і предметами першої необхідності. 3) Надати допомогу в працевлаштуванні. 4) Допомогти Анатолію позбутись алкогольної залежності (він дає на це згоду). Люди, волонтери, благодійники! Не будьте байдужими!»
Ми попросили прокоментувати цей пост сільського голову Мазінок Раїсу Лещенко (45 років). Ось що вона сказала:
– Я ціную небайдуже ставлення Володимира Різника до проблем цього чоловіка. Однак скажу, що я неодноразово прагнула їх вирішити, проте результату немає. Свого часу за допомогою волонтерки Алли «Чонгар» ми влаштували його в реабілітаційний центр на так звану «дачу Курченка». Там він побув недовго, його повернули назад, бо були вимоги: працювати й не пити горілку. Анатолій не дотримався ні першого, ні другого. Якийсь час він був у реабілітаційному центрі євангелістів у Греблі, проте довго не затримався з тих же причин, що і на «дачі Курченка».
Житло Анатолія Адаменка
Чотирнадцять років із сорока двох Анатолій Адаменко провів у в’язницях. Відповідно, не здобув професії, та й не дуже хоче працювати. Поки літо, він живе в сараї, для зими це житло не пристосоване, ніяка «буржуйка» від морозу не порятує. Тим більше, що хата їхня згоріла через недбалість – від запаленої цигарки. Ми розглядаємо зараз можливість влаштувати його на зиму в реабілітаційний центр, бо в тому сарайчику він не виживе. Я не ховаюсь від проблеми: багато разів спілкувалась із Анатолієм, однак людині можна допомогти тоді, коли вона сама хоча б що-небудь робить. В селі завжди можна заробити якусь копійку – чи покосити, чи дров нарубати. Люди заплатять і нагодують. Проте в Анатолія то рука болить, то сили немає. Але, попри все, він – людина й ми не можемо залишити його напризволяще. Його покійного брата Ігоря сільрада й лікувала, й поховала. Я не бажаю подібного кінця Толі, що зможемо, те зробимо. І людей прошу – допоможіть.
