Переяславка Марія Швидка три роки займається плетінням із паперової соломки. Захопилася цією справою, коли була в декреті. На карантині жінка почала активніше продавати свої вироби через соцмережі. Як з паперу народжуються кошики, хлібниці та сумочки, Марія Швидка розповіла нашому кореспонденту.
Сім’я
— Насправді я не беруся стверджувати, що хобі переросло в бізнесову справу, бо до цього ще далеченько, — сміючись каже пані Марія. — Та все ж чоловік почав з більшою повагою ставитися до мого заняття і "домашніх" заробітків. Буває, як має час, то спеціально мене возить по магазинах, щоб я скупила необхідні для роботи матеріали. Навіть хвалить своїм колегам: «Подивіться, яке гарне моя Маруся сплела!»
Починала я з невеликих виробів, якихось сувенірів у вигляді чашечок чи, наприклад, підсвічників, прикрас на ялинку у вигляді тваринок-символів року. Потім перейшла на практичні речі, які будуть часто вживаними і корисними в побуті. Згодом узялася за виготовлення ексклюзивних замовлень.
Недавно мала таке, досить складне. Довго не могла з ним упоратися: і психувала, і закидала роботу. То чоловік навіть їсти сам готував, мені каву варив, з дітьми гуляв, аби я зробила те, що хочу.
Якось на одне невідкладне замовлення кілька днів поспіль крутила соломку — потрібно було понад дві тисячі штук! То поки чоловік був на роботі, старша доня Віка мені каву й бутерброди готувала, з сестричкою бавилася. Буває, вона допомагає щось і в роботі. А чотирирічна Софійка полюбила працювати моделькою, коли фотографую готові роботи для реклами у соцмережі.
Продажі
— Перші свої вироби я продавала через магазин сувенірів, який колись був у приміщенні великого "ЕКО-маркету". Коли він закрився, домовилася з квітковим кіоском. Та швидко зрозуміла, що це незручно. Наприклад, клієнт телефонує, хоче щось купити, побачене на моїй сторінці у Фейсбуці. Та саме ця річ лежить у магазині, що зачинений, або вже й продалася. Тому реалізацією вирішила займатися самостійно.
Зроблені корзини для білизни, кошички, хлібниці, сумочки та інше почала виносити на недільні базари ще з минулого літа. Але взимку не торгую, бо мені й самій некомфортно. Але навесні на ринку торгувати не дозволяли через карантин, свого магазинчику не маю. Тоді я дещо засмутилася, що зупинилася жива торгівля.
Сумніви
Часто покупці сумніваються, наскільки такі речі надійні, мовляв, це ж папір! Бо ж вони, особливо люди старшого віку, таки хочуть річ особисто пощупати, покрутити-подивитися. І саме такий спосіб доступний у живій торгівлі.
Торік спробувала поярмаркувати на Зелену неділю в переяславському музеї просто неба. Було спекотно, туристів багато, але купували якісь дрібнички. Такі об’ємні речі, як мої — одиниці. То я зробила висновок, що святкові дні краще провести із сім’єю.
Коли послабили карантин, почала знову виходити на базар. З мене вже навіть беруть «містове». Хоч буває, що на нього і не вторгую, бо нічого не продам. У людей, мабуть, стало менше грошей за час карантину, тому й пріоритети покупок — продукти та найнеобхідніші речі.
А ще мій батько підказав, що для живої торгівлі потрібно зробити фотоальбом-каталог робіт. Адже так людина зможе побачити все, що я вмію і замовити, що хочеться, а не вибирати тільки з того, що я винесла на торги. Люди й справді цікавляться, запитують, просять контакти. То я спеціально для цього зробила ще й візитівки.
Цьогорічні недільні торги поки не дуже жваві, та я не розчаровуюся. Розцінюю їх як додаткову рекламу своїх робіт.
Інстаграм
— Більшість виробів продаю через Інстаграм. Я і раніше це практикувала, а карантин підштовхнув робити це активніше.
Клієнти в мережі буває не зовсім розуміють практичність і надійність моїх виробів. Якби це було наживо, то зазвичай показую свою сумочку, зроблену більше двох років тому. Вона — експериментальна. Я її носила під дощем, їздила з нею на велосипеді, на базар її щоразу беру, словом, не бережу. За цей час хіба що колір трохи посвітлішав!
Для соцмереж зняла спеціальний відеоролик: кошичок поливала кетчупом, а потім мила водою. З ним нічого не сталося!
В онлайні дуже гарно працюють рекомендації. Одна клієнтка залишила теж відео-відгук: показала, як розпаковує мою посилку, яка вона задоволена якістю речей. Після того я отримала відразу кілька замовлень навіть від її знайомих.
Тепер прошу клієнтів, аби залишали свої відгуки. Це для моєї популярності дуже важливо, спрацьовує ефективно.
Доходи
— Мої доходи від реалізації виробів дуже скромні. Якщо взяти в середньому за місяць, то на мінімалку ще не виходжу. Водночас на потреби дітей маю додаткові гроші. Вікторія ходить на секцію вільної боротьби, то щомісячну плату по 350 гривень я вношу саме з виручки «за соломку». Ще лишається дітям купити якісь книги, іграшки, смаколики.
Якби цим займалася не у вільний час, а по робочому графіку щодня, то може, і продажів було б більше. Тому готових виробів маю зовсім небагато, в межах десятка-півтора. Все, що сплела — відразу виставляю на своїй сторінці в Інстаграмі та Фейсбуці.
Гроші
— Мені часто пишуть з проханням сплести якусь річ за зразком. Бували такі пропозиції, що я відмовлялася — виріб надто складний для мене. Я дуже вимоглива до якості своєї роботи. Не можу взяти гроші за те, що й мені не подобається. Клієнтам часто поступаюся в ціні, якщо вони вподобали якусь річ.
Буває і таке, що замовлення обходиться дорожче, ніж виставила вартість авансову. Тому тепер домовляюся, що кінцева сума може бути трохи більшою — це залежить від обсягу роботи (кількість матеріалу) та її складності. Зазвичай, у мене немає «повторюшок». Кожна річ — ексклюзивна. Навіть свої роботи ніколи не копіюю.
У цьому році я дещо підняла ціни загалом. Через те, що здорожчали матеріали. Раніше використовувала старі газети, але друковані букви проглядалися на готових роботах. Коли навчилася плести вправніше, перейшла на дорожчу сировину — той же газетний папір, тільки чистий.
Відтак можу впевнено казати, що мої вироби — екологічні. Клей, фарби, лаки купую на водній основі. Такими виробами користуються і вдома мої діти, тому в безпечності я впевнена.
Замовлення
Зараз таким плетінням займається дуже багато умільців. Я слідкую за ними в соцмережах, переписуємося з деякими. То дехто таке вже вміє! Є люди, що діляться якимись «секретами», схемами. Правда, я тепер багато чого плету експромтом, «з голови».
Найважчим було одне з останніх замовлень — будиночок для сови. Дівчина прислала фото своєї улюблениці, яка жила доти в схожій, але дуже простенькій корзинці. То вона вже хотіла якусь особливу. Я взялася зробити таку, щоб нагадувала дупло — закритий кошик зі сферичним дашком і вузьким лазом.
Ох і намучилася з ним! Це був суцільний експромт. Нічого схожого я ніде не бачила, то все додумувала сама. Для міцності виробу аж тричі його покрила лаком. Зрештою, я особисто була не дуже задоволена, бо подекуди були заломи, нерівності. Тому клієнтці через це скинула в ціні — взяла 700 гривень. А вона була дуже рада покупці, особливо, порівнюючи з тою корзинкою, в якій раніше жило її совеня Сьомушка.
Сподіваюся, моя робота як майстрині-самоучки приноситиме мені не тільки емоційне задоволення, а щодалі наповнюватиме і мій сімейний бюджет. Адже ручна робота зараз цінується більше, ніж, наприклад, проста робітнича чи й подекуди офісна. А в умовах карантину це хороша можливість розвивати свою бізнес-справу саме через онлайн.
