Щоп’ять років моя 13 група філологічного факультету 2001 року випуску збирається на побачення до рідного вишу – нині Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Цьогоріч виповнилось 20 років, як ми закінчили навчання і роз’їхалися хто куди. Дехто з нас навіть поїхав за державним направленням відпрацьовувати у Крим.
У колишній аудиторії №1 четвертого червня зібралось 13 ексстудентів із 27. Саме тут ми складали наш перший вступний екзамен. Тремтіли, хвилювались і так чекали на схвальне «рекомендувати для навчання». На зустріч завітала наша кураторка Ганна Іванівна Потапенко та її чоловік, кандидат педагогічних наук, професор Олександр Іванович Потапенко.
– Ви зовсім не змінилися, – робить вона нам комплімент. – Хіба що мудрішими стали.
Пам’ятає кожного, хоч скільки у неї нас, студентів, було.
– А я вас, Ганно Іванівно, не куратором називав, а класною. Бо саме такою ви для мене і були, – з усмішкою згадує Микола Каськів.
– А пам’ятаєте, як я просила, щоб ви «вплинули» на Олександра Івановича і він був до нас не таким суворим на екзамені, – згадує староста та незмінна натхненниця всіх наших зустрічей Юлія Надточій і проводить перекличку за списком, який пам’ятає, як табличку множення.
Знову аудиторія наповнилась веселим галасом. Кожен із нас розповів про себе, про те, що змінилось за останні п’ять років. Адже насправді ми ніколи не втрачали зв’язок один з одним. Аби побачити своїх друзів-одногрупників, з’їхалися звідусіль: із Черкащини, Обухівщини, Києва, Березані, навіть із Миколаєва.
По-різному склалися наші долі: лише семеро залишилися в освітянській професії, проте досягли успіху – викладали не лише мову та літературу, а навіть фізкультуру, є у нашій групі тепер два завучі. А Тетяна Головко стала директором школи і цього року випроводжала у доросле життя перших випускників. Тоня Гавронська працює в Центральній бібліотеці імені Вернадського, Коля Каськів очолює Пристоличну ОТГ у Бориспільському районі, декілька осіб мають власну справу. А ще серед нас – працівники соцсфери, медіа, РАЦСу тощо.
Аби про все переговорити, про все розповісти, продовжили зустріч біля озера Чаплин поблизу Переяслава. Місцина просто чарівна: широке плесо озера, на якому виблискувало сонце, неймовірні пахощі сосни та акації, свіжо виловлена та тут же посмажена на вогні риба, запашна юшка – все це зробило зустріч незабутньою.
За столом згадували прогуляні пари і студентське кохання, викладачів і друзів, перші «зароблені» знаннями гроші – стипендію в 9 гривень. Вшанували хвилиною мовчання тих, кого, на жаль, вже немає поміж нас – однокурсника Станіслава Зінчика, який загинув на сході, захищаючи рідну землю, та викладача Ярослава Потапенка – патріота, майданівця, який докладав всіх зусиль, аби Україна змінювалась на краще.
Приємним сюрпризом стала прогулянка на конях. Ми й справді наче повернулись у студентські роки – веселі, безтурботні, авантюрні. Драйву додало й катання на гойдалці над Дніпром, що вже стала улюбленою локацією переяславців для фотосесій.
Під кінець зустрічі ми відкрили традиційну пляшку з побажаннями, які писали попереднього разу. Читали, впізнавали почерки, знаходили свої. І, на наше здивування, у багатьох загадане здійснилося, а тому нові записки з мріями-бажаннями писалися завзято і виходили вони довгими. Вірю, що хтось серед нас загадав зустрітися через п’ять років ще ширшим колом. Впевнена – справдиться!
Лариса Кононенко, випускниця інституту ім. Г. С. Сковороди 2001 року
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
