– Ну що, ти розкажеш мені, хто подарував тобі таку красиву каблучку? – запитала подруга, коли ми зручно влаштувались за столиком кафе «Бістро», яке нещодавно відкрилось неподалік міського ринку.
– Наречений подарував, – відказала, намагаючись говорити якомога спокійніше.
– І звідки він взявся? Адже ти ні з ким не зустрічалась. Чи може, я чогось не знаю?
Рік після закінчення університету ми з Анжелою проводили чимало часу разом. Адже працювали в одній фірмі. Коли я туди прийшла, найбільше зраділа саме Анжела, сказала, що нарешті їй буде з ким погомоніти, а то навколо одні тітки. У фірмі й справді були жінки переважно віком 40 плюс. І двадцятишестирічна Анжела не могла з ними знайти спільних інтересів. Жінок цікавили ціни, продукти, а дівчині хотілось побалакати про музику, тренди молодіжної моди. І коли прийшла я, то ми відразу здружились. На роботі – разом, після – теж, спільно проводили вихідні.
Хіба що не ночували одна в одної. І раптом в мене з’явився наречений.
– То ти розповіси, чи ні? – допитувалась подруга.
– Познайомилась у фейсбуці, – відказую.
– Як? – дивується Анжела.
– Ми були підписані там в одну групу. Максим якось написав коментар під постом, уже й не згадаю, про що. Я його підтримала. Він у приватному повідомленні мені подякував, почали переписуватись. Правда, він родом аж з-під Харкова.
– О, то його звати Максим! І як довго у вас це триває?
– Майже пів року.
– Лише пів року, і ти збираєшся за нього заміж?
– Збираюсь.
– А ти його бачила особисто, а не онлайн?
– Звичайно, бачила! Один раз. Минулого тижня він приїхав спеціально, щоб подарував мені цю каблучку.
– А, то он куди ти відпрошувалась у шефа, – констатувала Анжела, – на перше побачення! А що ти про нього знаєш? – допитувалась подруга.
– Я знаю про нього все! У нас купа спільних інтересів, ми вболіваємо за одну футбольну команду, йому подобається все, що до вподоби мені. Хіба цього мало?
– Ой, не знаю, що тобі й сказати. Я із своїм Миколою, допоки ми не розбіглися, прожила аж цілих п’ять років, а так оце спитай, то й не знаю, що він за людина, не дізналася його справжньої суті. А ти кажеш, знайома онлайн, тобто заочно, і все вже про нього знаєш?
Я у відповідь просто кивнула головою.
– Ой, подруго, дивися, аби потім не каятися. А взагалі я тобі заздрю. По-білому, як кажуть. Так, а жених же де, коли у вас весілля?
– Максим пішов на війну. Він ото й приїхав перед самим від’їздом, зробив мені пропозицію, та пішов на фронт. Ми домовились, що підемо до вівтаря наступного дня після перемоги.
Ангеліна ПОЛТАВЕЦЬ
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
