Після того, як півроку тому на фронті загинув син, для Олени Василівни перестали існувати будь-які свята. Після втрати Максима на душі було так важко, що навіть наближення Нового року та Різдва не давало найменшої розради. Це свято було його улюбленим з дитинства. Тепер же всі ті ялинки та гірлянди, що повсюдно мерехтіли чи не в кожному магазині і кафе, нагадували їй про сина. Болісно…
Іноді жінка забувалася в молитві і на якийсь час давала відпочинок втомленій душі, але наставав новий день і біль повертався. Олена Василівна знала, що у святкові дні до неї ніхто не прийде, хіба що племінники зателефонують. Її Максим не встиг одружитися і подарувати їй онуків.
Напередодні Нового року жінка вийшла до магазину купити свіжого хліба. Надворі стояла зовсім незимова погода. Вчорашній сніг розтанув, сонечко світило по-весняному. У магазинах і на вулицях метушився народ, люди несли додому пакунки з продуктами, подарунки, ялинки.
Олена Василівна зупинилася біля ялинкового базару і вдихнула запах хвої. Продавець саме показував деревця родині з маленьким хлопчиком. «Тобі ця подобається, Максимку?», – запитала мама хлопчика. Почувши рідне до болю ім’я, Олена Василівна мимоволі схопилося за серце, яке враз стиснулося, на очах забриніли сльози.
Тридцять років тому її Максимко теж найбільше любив прикрашати велику пухнасту красуню, обов’язково живу, ароматну, саме ялинку, а не сосну, яку тато приносив додому з пакунком цукерок і мандаринів. А коли ялинка починала скидати голки на підлогу, син засмучувався і навіть плакав.
Жінка згадала такі щемливі й зворушливі ці моменти, ледь помітно усміхнулась. Їй раптом захотілося принести в свою маленьку квартиру ялинку і вбрати її. Вона винирнула зі спогадів, лише коли продавець відпустив покупців і звернувся до неї – запитав, яка ялинка їй до вподоби.
– А можна мені вибрати кілька гілочок? – спитала Олена Василівна, кивнувши на чималу хвойну купку біля автівки. – Скільки я вам буду винна?
– Звісно, можна! Я ось вам навіть складу з них гарний букет, буде вам на потім і як різдвяний!
Чоловік ретельно перебрав обрізки зайвих гіллячок, вибрав найпишніші гілочки, акуратно підстриг їх і вміло запакував.
– Тримайте, нічого не потрібно, – усміхнувся продавець, – з прийдешнім Новим роком та Різдвом вас!
Олена Василівна розчулилася від такої доброти і щирості незнайомця, на очі знову навернулися сльози. Тихо подякувавши, подумала: «Ні к бісу вже нерви. Люди вітають, а я реву…»
Вдома вона набрала в горщик для квітів землі і встромила хвойні гілки. Помилувавшись букетом, дістала з верхньої полиці шафи ящик з іграшками. Деякі з них вона купляла, ще коли Максим був маленьким. А коли виріс і став жити окремо, особливо після смерті тата, привозив мамі ялинку напередодні свят і вони разом її вбирали.
Олена Василівна розклала іграшки, вибираючи, якими з них прикрасити її невеликий новорічно-різдвяний букет. Ось цю золотисту кульку подарував їй Максимко ще в другому класі – радісний прибіг зі школи перед святом і урочисто їй вручив, розказав якийсь вітальний віршик…
Руки жінки затремтіли, розхвильовані спогадами, і вона випустила кулю. Іграшка розлетілася на дрібні шматочки. Олена Василівна ахнула і заплакала: як вона могла не вберегти пам’ять про сина?..
Прибираючи уламки, побачила серед них згорнутий у трубочку папірець. Розгорнула його і обімліла. У записці було написано: «З Новим Роком, мамо! Бажаю, щоб ми з тобою завжди були разом. Максим».
Жінка плакала і цілувала пожовклий папірець. Стільки років привітання сина пролежало в кульці і тільки тепер дійшло до неї. Її Максимко ось так «прийшов» привітати маму напередодні свого улюбленого свята.
"Ось тобі і різдвяне диво", – подумала витираючи заплакані очі. – "А хіба ж це не найкращий подарунок, який вона могла собі мати?.. Це ж особливий знак із небес, що її син завжди буде поряд із нею".
Аріна СОНЯЧНА
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
