Переяславщина – батьківщина багатьох відомих українців, які стали визнаними завдяки своїй діяльності у різних сферах. Проте досі ми ще не знаємо про всіх земляків, чиї життя і справи заслуговують на увагу.
Заснування руху «Просвіти» і діяльність есерів на Переяславщині
Одним із таких патріотів України за часів Української Центральної ради можна вважати і переяславця Петра Шаля. Згідно з архівними документами, він разом із родиною проживав у Переяславі на вулиці Старокладбищенська, 8. Нині це Межирічна.
Вперше це прізвище мені потрапило на очі, коли я готував статтю про підприємства Переяслава за період до жовтня 1917 року і вивчав список фабрик та заводів Росії за 1910 рік, складений редакціями «Торговельно-промислової газети» та «Вісника фінансів». Там на сторінці 607 зазначено, що селянин Шаль Петро Васильович тримав у Переяславі пивоварний завод, на якому працювало шестеро робітників. На заводі варили чеське та баварське пиво.
Нещодавно в Центральному архіві вищих органів влади України трапилися й інші документи, в яких йдеться про Петра Васильовича Шаля як палкого патріота самостійної України. Бо окрім заводу, він займався й політичною та просвітницькою роботою.
Після Лютневої революції 1917 року, коли влада перейшла до рук Тимчасового уряду, в Україні також почався рух самостійників. У березні 1917 року в Києві утворили Центральну Раду, яку очолив Михайло Грушевський.
У Переяславі тоді головою земської управи було обрано Георгія Хрустальова-Носаря, який за свідченням істориків, підтримував Українську Центральну Раду, принаймні, на словах. Петро Шаль був на той час членом Переяславської повітової ради селянських депутатів. Згодом він разом із переяславцем Д.Ф. Золотухою був уповноважений представляти Спілку робітників Переяслава на Українському Робітничому з’їзді, який відбувся в червні 1917 року.
У липні 1917 року Хрустальов-Носар посилає Петра Шаля у волосні села Переяславського повіту для заснування Українських селянських спілок. А 2 серпня голова переяславської організації Українського товариства «Просвіта» Олександр Дорошкевич видає посвідчення Петру Шалю про те, що він є інструктором цього товариства, і йому доручається об’їхати увесь повіт та заснувати товариство «Просвіта» в тих селах, де його не було, а також надати методичну допомогу тим просвітянам, такі товариства вже існують.
Петро Васильович Шаль був членом партії соціалістів-революціонерів, яку більшовики називали «есерами». Підтвердженням є посвідчення його як делегата губернської наради партії соціалістів-революціонерів, що відбулась в Полтаві. Документ виданий повітовою радою селянських депутатів 28 вересня 1917 року. А 2 січня 1918 року Петру Шалю як члену Центральної Ради було вручене повідомлення про перенесення пленуму Центральної Ради з 30 грудня 1917 року на 15 січня 1918 року.
Переяславський пивовар став членом Центральної Ради
Яким чином Петро Шаль став членом Української Центральної Ради та яку посаду він там займав, з наявних архівних документів не зрозуміло. Проте там є свідчення, що його включали до складу різних комісій, які інспектували українські міста. Зокрема, в книзі «Миколаївщина: нариси історії революції 1917-1921 років» на 53-ій сторінці зазначено: «13 квітня 1918 р. до Миколаєва прибула спеціальна парламентська анкетно-слідча комісія Центральної Ради. До її складу входили: Андрій Мельник (згодом – лідер ОУН, а в той час – член есерівської партії), член Центральної Ради соціал-демократ Андрій Долуд, Матвій Гіндес (згодом – посол Держави Ізраїль в Уругваї), Петро Шаля (виділено ред.), Павлов, представники Міністерства юстиції Ольшанський і Військового міністерства Подільський. Комісія повинна була розслідувати взаємини, що склалися у місцевого самоуправління з німецьким командуванням, випадки анархічних виступів, «настрої умів на місцях». Комісія мала повноваження проводити допити цивільних і військових чинів, знайомитися з документами, відвідувати в’язниці та опитувати заарештованих. Результати своєї роботи комісія повинна була представити на розгляд Центральної Ради. 13-14 квітня 1918 р. відбулися спільні засідання комісії і міського самоуправління».
Приміщення де засідала Центральна Рада
«Прокурор… тепер мусить давати свідчення перед смертними людцями»
Ось як про це відрядження згадує у своєму листі від 16 квітня 1918 р. до родини Петро Шаль (стилістика і граматика збережені – ред.): «Місто Миколаїв. Дорога Дуся і дітки! Я тобі писав із Києва, що від’їжджаю в Одесу, Миколаїв і Херсон в складі Слідчої Комісії. Почав тобі писати іще 16, а сьогодні уже 19. Все ніколи бо хочеться скорій покінчить тут роботу, щоб скорій попасти назад в Київ та й до Вас. До 10 травня ще треба досидіти в малій Раді, а там зберуться Установчі збори, і наші уповноваження закінчаться. Тепер поділюсь з тобою кучою роботи що тепер приходиться вести в Слідчій Комісії. Якось чудно, почуваєш себе коли приходиться відчитувати слідчого, начальника тюрми, комісара, городського голову, прокурора і всіх власть імущих до котрих наше обивательське рабське мишлєніє, боялось підходить, як до звичайних смертних.
Наприклад прокурор: це та людина на котрих все і вся дивилась з висока з презирством, котра всіх і вся обвинувачувала і тільки себе рахувала Божком, тепер мусить давати свідчення перед смертними людцями; як путається збивається, червоніє і блідніє, прямо самому якось становиться неловко за нього. Сьогодні в ночі їдемо в Херсон, там пробудемо днів 5, потім повернися знову до Одеси, і звідтіля до Києва гадаю що на страсним тижні будемо в Києві. Як ти там поживаєш що нового як з Носарем, як учаться дітки і чи слухаються маму, як Ваше здоров’я Чи розпочав брат роботу на плантації і чи не перешкоджають йому селяни і міщани. Учора знову не дали закінчить листа увесь день і ніч йшло засідання комісії. Пишу по дорозі в Херсон, коли то цей лист до вас дійде. Будь ласка пиши в Київ канцелярія Центральної Ради П.Шалі. Тільки будь ласка подробніше, як я скучив за домівкою прямо на крилах летів би, та ба, нічого не вдієш. Пиши як учаться хлопці. Як тобі помогло лікарство. З аналізом вийшло непорозуміння. Аналіз на туберкульоз зробили, як то треба було і тільки даром пропали гроші.
Гадаю, що на святах на 4 день назначена сесія Великої ради і через 4 дні будуть передавати всю владу Установчим зборам, а значить уже тоді буду хлопотать за місце. Ну бувайте здорові цілую вас кріпко багацько-багацько разів. Пошта тут іще не наладжена і коли цей лист дійде до вас сам не знаю.
Будь ласка серденько пиши все подробно, щоб я знав, що там у вас твориться, та головне бережи себе. Ну оставайтесь з Богом, ще раз цілую всіх, передай уклін усім брату з сім’єю, сестрі з сім’єю і Ільї Яковичу з дружиною.
Ваш П. Шаля 20.04 станція Копані по дорозі в Херсон».
Бланк Просвіти від Дорошкевича 1917 р.
«Бог пошле, що все переміниться. Народ скине ярмо, яке зараз на нього надівають москалі»
У цьому архіві зберігся ще один цікавий лист Петра Шаля, коли він разом із членами Української Центральної Ради втікав із Києва від більшовицької армії Муравйова, яка йшла на столицю Вільної України. Лист написаний у Житомирі, а заради безпеки рідних відправлений на адресу сусіда: «Дорогі Дуся, дітки сестри і брате! Бувають в житті чоловіка різні перетрубації, але такого, як оце є зараз зо мною, рідко. Я дуже не хотів їхати з дому так начеб мав яке передчуття, що не скоро вернусь додому, так воно й вийшло. Приїхавши в Київ на вокзал, нічого не було помітно, що в городі щось коїться, поїхав на квартиру, а через пів години прочитав в газеті в городі повстання, я узнав, що вже другий день воно є, але це було ще тихо. Поїзд, яким я приїхав, був останній, повстанці захопили вокзал, арсенал та інші місця міста, слобідку, мости і так дальше.
Вночі почали стрілянину з гармат, рвались снаряди по всіх вулицях, але на щастя у наш не попав ні один, вийти з міста не було можна нікуди, скрізь тріщали кулемети, летіли і рвались снаряди, кулі. Так в осаді був до 25 цього місяця, а в 11 годині ночі нам сказали, що вихід з Києва вільний на Святошин, це якраз не туди куди мені треба. Але ж не було другого виходу. Пішли і оце опинились зараз у Житомирі. Як тут довго будемо не знаю, Положеніє й тут тривожне. Може прийдеться пробираться у Галичину, Бог знає. Адреса таж, що і у телеграмі. Не лайте Бога ради мене, я тут не винен, що не писав и не телеграфирував и не балакав по телефону з Вами, там усе було запрещено, як пошта, телефон так і телеграф, тут же при допомозі одного добродія я Вам послав телеграму, але не знаю, чи ви її одержали, так саме, як і оцей лист, бог знає чи Ви його одержите. Як би я був рад несказано одержать од Вас яку вісточку я б не пошкодував би нічого, але знаю, що це майже не можливо. Тим часом пишіть по адреси г. Житомир Волинськой губ. До востребованія, якщо приймуть заказаним, то краще заказним; може хоч не скоро, а получу. Додому я не можу скоро бути. Бо скрізь залізні дороги розібрані мости порвані, а за нами скрізь охотяться. Може доведеться простувати до Галичини.
Дорогий брате не откажи помагати сім’ї. Бог дасть успокоється, то я одроблю. Страшно подумати за таке становище. Бога ради не остав. Дорога Дуся, бережи своє здоров’я, бережи дітей. Бог пошле, що все переміниться. Що народ скине ярмо яке зараз на нього надівають москалі. Через день – два може щось стане ясніше в нашому положенію і я зараз же вам напишу тільки знов же не знаю, чи Ви його отримаєте; Проси сестру щоб не тікала додому щоб побула поки я повернусь додому. Не журіться, я себе бережу, вухо почти загоїлось, хоч глухота ще не зовсім пройшла, чую, але мало. Більше писати не можу, бо є такі речі, що в це бурхливе время не можна довірить бумазі. Як то Ви там поживаєте? Чи благополучно у Вас, тут газети житомирські так пишуть, що лячно читати що твориться у Києві ідуть труси, арешти – розстріли. Молю Бога щоб цей лист ви получили. Дорогий Ілля Якович з дружиною і дітками цей лист я пишу на твоє ім’я, будь ласка піддержи мою родину не давай жінці сумувати. Зараз пробратися додому ніяк не можна, скрізь банди розбишак, котрі грабують и убивають людей. Цілую Вас усіх кріпко і бажаю усього найкращого, щоб вас не зачепила та проклята хвиля анархії яка почти по всій Україні розлилася. Бувайте здорові. Якщо, боронь Боже, буде дуже скрутно в харчах, то прийдеться продати корівку, дуже жаль, та що поробиш. Пишіть: Пошта до востребованія. Ще раз обнімаю и цілую Вас усіх ваш Петрусь».
Судячи із листа можна припустити, що Петро Шаль став членом керівного складу УНР (Української Народної республіки), бо він декілька разів у листі зазначає, що уряд має емігрувати до Галичини.
Брат, можливо, й по крові, а точно – по духу
Як склалась подальша доля Петра Васильовича Шаля, чи повернувся він до своєї родини чи побачився, відомостей поки не знайшов. Проте в Інтернеті є інформація про Івана Васильовича Шаля, доля якого також тісно пов’язана із Переяславом. Вірогідно, що це може бути брат Петра Шаля.
Дослідник Юрій Винничук у книзі «Соловецький етап. Антології» зазначає, що народився Іван Шаля (Шаль) у 1893 році в селі Журахівка на Прилуччині. Проте архівні документи засвідчують, що Іван Васильович Шаля народився в місті Баришівка Переяславського повіту Полтавської губернії. Також це підтверджує й публікація в Ленінградському мартирологу за 1937-1938 роки «Повернені імена».
Після закінчення Петроградського університету (1916 рік) Іван Шаль працював інспектором народної освіти в Переяславі, потім у Києві, з 1920 року – викладач Київського, з 1926-го – Кубанського педагогічного інституту. Після розгрому українських інституцій на Кубані в 1933 році заарештований та засланий. Він разом із П. Горецьким написали найпопулярніший та найґрунтовніший на той час підручник «Українська мова» (8 вид., 1926-1929).
Іван Васильович Шаль арештований 13 січня 1933 року, а 24 серпня засуджений на 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у Кемі та на Соловках. Утримувався в таборі «Анзер». Особливою трійкою НКВД 9 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконаний 3 листопада 1937 року. Місце поховання – Карелія, Сандармох.
Лист Шалі з Житомира
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини та Київської області на порталі - ukr.net.
