– Ну, то коли понесем заяву до РАЦСУ? Завтра не вийде, бо хлопці позвали на пиво. Тож буде як завжди і баня, а після тих посиденьок у мене голова ще днів два гудітиме. Потім вихідні, понеділок – день важкий. Давай у наступний вівторок?
Антоніна мовчала. Вона вже стільки часу чекала пропозиції від Василя. Думала, що прийде до неї із величезним букетом троянд, ну нехай не троянд, якісь інші квіти будуть, але обов’язково великий букет. І стане її Василь на одне коліно перед нею (як ото показують у серіалах) і запропонує стати його дружиною.
А тут ні квітів, ні каблучки, розвалився на сидінні за кермом свого шикарного авто, гортає щось у телефоні й отак знічев’я пропонує подати заяву на шлюб?...
Молодик наче вгадав її думки.
– Серденько, я ж діловий чоловік, шоу на публіку не робитиму. Не буду, як друг Сашко писати на асфальті червоною фарбою слова зізнання перед твоїм будинком чи посипати під балконом землю пелюстками троянд. Ну які там іще дурниці придумують? Не в тому ж суть. Тобі й так заздрять всі дівчата, що такий завидний жених, перший кавалер у місті, тобто я, бере тебе за дружину!
Дівчина подумки посміхнулася: «Ніде правди діти – симпатичний, при грошах, діловий, із сотні тисячу зробить. А я, виходить, ще й носом кручу? Зізнання кіношного хочу?». Її мовчання Василь зрозумів як згоду й повів далі свою розмову про плани на подальше життя:
– Весілля буде скромним – не ті часи, голубко, ой не ті… Нещодавно третю машину пригнав, а знайомі та сусіди уже вовком дивляться, мовляв, чому не віддав одну із них на потреби армії? Наче я її не на свої зароблені купив, а десь украв. Сховав автівку у діда у селі, одружимося – перепишу на тебе, заодно й одну із земельних ділянок. А то якось із хлопцями випиваємо, чарка за чаркою, а отой придурок Степан, мабуть, перебрав, бо втверезу б такого не бовкнув. Так ото закидає мені межи очі при всіх: «Для чого тобі одному чотири ділянки? Продай за нормальну ціну мені одну!» Гляди, ще десь телепне й привселюдно, то матиму зайві клопоти.
Антоніна відчула прилив бадьорості, притулилася до Василевого плеча:
– Правда, подаруєш машину? А я ж не маю водійських прав!
– То не проблема, вивчишся! Головне, щоб була слухняною дружиною та тримала язик за зубами. Навчу тебе жити, бо ти хоч і при дипломі, а дурепа дурепою. Не вмієш ні подруг вибирати, ні правильну роботу знайти. Мовчи – я говорю. Звикай слухати чоловіка. От же пропонували роботу у кафе, то чому не пішла? Там і чайові перепадають, і щось із продуктів можна вигадати. А то ж ні, потеліпала вона плести сітки, бо її подружки позвали. Ще й задарма! Ну чи не дурепа, кажу ж. Дорогенька, запам’ятай: у житті треба знати з ким товаришувати, з ким каву пити, а з ким жити.
– Та як ти можеш таке казати, це ж для військових! – не стрималася Антоніна. – Не подумав, що завтра можуть і тобі принести повістку, і десь там в окопі тебе прикриє сітка, яку я сплела своїми руками?!
– Не нервуй, воювати мене не візьмуть, у мене ж інвалідність, ось диви, – дістав якийсь папірець.
– Вибач, я ж не знала, що ти слабуєш, не хотіла зробити боляче… – дівчина розгубилася. – Ми ж із дівчатами домовилися, ще й шкарпетки плестимемо…
– Шкарпетки…. Кажу ж, дурепа. Хіба я схожий на того, хто слабує? На минулих вихідних у сауні навіть Сашка перепив і на лопатки його поклав! А з довідочкою це постарався батя. Ну да, беруть же зараз, гади, не по-Божому – втридорога! Ну що поробиш, кажуть, у війну зовсім інші тарифи… Да-а, як мінімум дві путівки «олен-клюзив» у Єгипет, вважай, віддав. Так сказать, отут ось наш медовий місяць… А що ти так дивишся на мене, як баран на нові ворота? Голова болить? Починається… Ну тоді біжи… плести сітки. Ага, я покличу завтра, як сили будуть.
Дівчата в клубі плели сітки й гомоніли, розказували анекдоти і звернули увагу, що Антоніна на них не реагувала, ні разу не засміялася. Спитали, у чому справа?
– Я сьогодні «чорний список» завела, уже один там є, – відповіла неоднозначно. Дівчата переглянулися, мовляв, невже на когось із знайомих похоронка прийшла, а вони тут гигочуть?
– Та, дякувати Богу, всі живі, молюся за кожного і чекаю. Повернуться наші хлопчики з війни. А список «чорний», то для кавалерів, з якими й на одному гектарі не сяду… Так моя покійна баба Манька колись казала.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
