– Ірко, скільки ти там у ванні будеш копирсатися? Свині досі не годовані, верещать на весь куток! І розсада ще від учора у відрі кисне. А борщ хоч на обід звариш? Чи як учора – пельменями знову давитися буду? Яєчня на сніданок уже третій день… – Сергій ще звечора мотав їй нерви своїми невдоволеними повчаннями. Зранку знову завівся докорами: і те, і друге йому не так. Ірка зачинилася у ванні, бо розплакалася від того, а показуватися на очі чоловіку такою не хотіла – все одно не пожаліє, а ще більше шпиняти буде.
– Я пішов на роботу, твою кашу на тормозок не беру, куплю краще ковбаси, бо ця правильна їжа поперек горла вже, – Сергій грюкнув дверима, й Ірка дозволила собі поридати на весь голос. Затим умилася, сіла їсти вівсянку, яку Сергій лишив – таки ж недобра. Попила чаю і пішла поратися.
– А що це ти така запухла, очі червоні, ніби ревла? А я вирішила провідати, згадала, що ти обіцяла дати рецепт шоколадного торта з вишнями, – у двір зайшла колишня її однокласниця Настя. Жили в одному містечку, а бачилися зрідка.
– Та Сергій оце припер на мою голівоньку повен двір живності, нема коли й угору глянути. Товчуся то біля курей, то на городі. Я з весни ні разу нову сукню ще не одягла, в люди не виходила – нікуди! Спортивка та майка, а в руках сапа чи вила – і що втішного в такому житті? Сергій наче здурів, хоче ще й корову купити, щоб їсти справжнє молоко!
– Співчуваю, але ж сама винна – побігла заміж за красунчика, а в нього, бач, характер, як у деспота, – дорікнула Настя. – А Колька, мого ж уже тепер, відфутболила, бо невисокий, з ластовинням, трохи заїкається. Тіко з лиця ж воду не пити, а як чоловік він виявився золотим, і хазяїн добрий. Все у нас є, а мене жаліє, отако роботою не мордує, на жіночі мої забаганки грошей не шкодує. Ось за годинку в мене манікюр, а на вечір масаж. З подружкою, ти її знаєш, Зіною з паралельного класу, зібралися на море, ну не вирішила ще – у Єгипет чи в Турцію. А два тижні тому в мене ж іменини були, то Коля перстень подарував – ось, із діамантиком…
Після цього несподіваного візиту в Ірки й зовсім зіпсувався настрій. Якось уже зготувала на обід борщ, дала раду хазяйству і вирішила вийти в місто. «Сергій прийде пізно, як зазвичай, піду хоч на фонтан подивлюся, – вирішила. – Настя хвалилася, що ледь не щовечора у міському парку гуляє, в кафе смаколиками ласує…»
– Можна мені маленьке лате й одне шоколадне тістечко, – замовила в кав’ярні. І раптом позаду почула: «Чому ж маленьке? Вибирай, що хочеш, та нормально посидимо, стільки не бачилися, хоч і живемо ніби недалеко». Ірку ніби током вдарило, як зачула голос… Колька. Обернулася і очам не повірила. Колись несміливий і невиразний хлопчисько за пару років вилюднів, набрав трохи ваги і став пристойним на вигляд чоловіком!
– Господи, Колько, сто років не бачила тебе! Настя твоя ось і недавно забігала, а з тобою точно років два не бачилися. Ти чим промишляєш?
– Та ось «Мерседеса» купив, то клієнтів у Карпати, у Львів на екскурсії вожу, а останнім часом і за кордон маршрут накатав. Буваю дома рідко. Настя хазяйство тягне, там роботи вистачає, хай займається. Ти ж тоді фиркнула, психонула хтозна-чого, побігла за того Сергія... А я ж тебе б і зараз на руках носив би…
– Ти он свою жінку носиш, забаганки її задовольняєш: манікюри, масажі, курорти. Хвастала, що діамантик на днюху їй подарував… – Ірка не змогла приховати в голосі ноток заздрощів, і якогось жіночого докору колишньому кавалеру.
– Ох, Іриночко, як же я шкодую, що тоді не боровся за тебе, поступився, а серцю ж не накажеш. Ніколи я Настю не любив, і живемо так, аби щиталося. В мене велике господарство, то хазяйнувати треба ж комусь, поки я в рейсах. Свиней ще вирощую, індиків, качок, курей – домашні продукти зараз гарно продаються. Бабки в мене є, а радості оце – як тебе побачив. Може, зі мною в Польщу прокатаєшся, через два дні їду?
– Ну таке ти мелеш, ніби з дуба впав! А Настя що скаже?
– Настя? Та вона знає своє місце – коло свиней та курей. Поперек і словом не заїкнеться, а то полетить аж бігом до своєї мамки. І про манікюри та персні все бреше. Ти бачила коли справжній діамант? То якісь молдавани на кордоні каністру пального випросили продати, то дали в нагрузку – дешева біжутерія. А от тобі куплю справжній камінчик, як поїдеш зі мною. То згодна? Ось мій телефончик, подзвони завтра, якщо щось вирішиш. Я ж бачу, і в тебе ще почуття не минулися…
Майя БЛИЗНЮК
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
