«Ну, бувай, моя солоденька! Звісно, вино, цукерки, суші – нічого не забуду. Я ж не такий старий!»
– Мирон поклав мобілку, підспівуючи пішов голитися. Ретельно добирав теніску до джинсів, світлі шкарпетки. «Як же мені поталанило, дякувати долі, – така кицюня ця Маргаритка! – думав, збираючись на побачення. – Молоденька, худенька, без дітей. Бо то було б геть зайве. Я ж таки не молодик, щоб постійний вереск і гамір у хаті терпіти. Ну так, я не красень: трохи є пузця, кажуть, ноги «колесом», але ж для чоловіка це не головне. Раз покохала, значить, є за що!»
У супемаркеті картковий рахунок Мирона помітно зменшився, коли на касі склав у сумку всі замовлені Маргаритою делікатеси. Насупив брови, звірився з чеком, відійшов і ще раз підбив суму на власному калькуляторі. Так і є: майже чотири тисячі! «Щось цей тиждень видався дорогим у прямому значенні цього слова! Якщо далі так піде, то хоч бери кредит чи й продавай бізнес! Грошики з нього капають, але не так швидко, як витрачаються...»
Зупинив автівку біля магазину квітів: «Ну ось, раніше дарував по 25 троянд, то вже ж менше ніяк. А ще не купив суші. І хто їх придумав? Жодного із них наїдку, завжди повертаюся від Марго голодний, мов пес. А це ж коли поберемося, то доведеться отими сушами та бургерами днями харчуватися? Вона ж ні борщу, ні котлеток не вміє зготувати. Доведеться домашню робітницю наймати… А ще ж на різні жіночі забаганки, салони краси бюджет треба ого-го який!». У Мироновій голові думки літали як набридливі мухи, і від того образ його коханої видавався не таким уже й ідеальним.
Під будинком Марго сів на лавці, не поспішав підніматися в квартиру. «Ну яка радість із того оберемку квітів, які за три дні викине. А гроші які пропадуть! Значить, обійдеться без букету і по суші не піду. Скажу, що забувся! Ну надме свої губенята... Ооо, мало не схибив, вона ж просила щоб дав гроші на губи! Наколе їх, щоб випиналися мало не до носа. От хтось казав на таке «каклєти» – так і є. Ну аби ти була актрисою чи порнозіркою, то для роботи, так сказати, треба. А цій для чого? На касі промовляти: «Добрий день, пакетик треба?» Ні, спасибі, мені вже не треба. Якби не мої гроші, то й була б сірою мишкою, якою вперше зустрів…
Чоловік встав, рішуче пішов до автівки, газонув і помчав геть від будинку своєї пасії. «Отож-бо, сивина в голову, а біс у ребро, як казала покійна баба Маруся. Тісні джинси, білі носочки, фірмові кросівки – та здалося воно мені! Заради чого? Щоб якась фіфа розкошувала за мої кревні, а там, гляди, собі таємного молодого бахура завела. Ще й глузуватимуть з мене!» Мирон був голодний, тож знову попрямував у супермаркет.
– Куди прешся? Не бачиш, що несу лотки з яйцями? Бо матимеш яєчню на своїх білих штанцях, піжон пристаркуватий… – статна жінка, приблизно його віку, зневажливо зміряла чоловіка зверху донизу. Він щось пробурмотів, вибачаючись, мовляв, замріявся, не помітив. А тим часом пильно придивлявся до незнайомки. Ще у юності йому батько радив: «Ніколи не буде гарною дружиною та дівчина, яка носить сумочку, схожу на косметичку. Шукай супутницю серед тих, хто в магазині вправно і розумно скуповується. З такою ситий завжди будеш, вона гроші на дурниці не тягтиме». Мирон ще раз пильно оглянув молодичку: глибоке декольте, густо нафарбовані губи. – Одинока!
– Тобі картопельку з котлетками чи зі свинячими реберцями?– доносилося з кухні. Мирон задоволено потягнувся на дивані, переключаючи пультом канали. «Ну ось, воно, щасливе життя: машинка пере, мікрохвильовка пече, на підвіконнях навіть молода цибулька до борщу зеленіє, бізнес на плаву, дохід зростає. От правду казав батько, що дружину потрібно обирати не серцем, а розумом!»
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
