– Думаєш, що так просто ходити на побачення, коли тобі уже сорок із хвостиком? Хто не ходив, той мене не зрозуміє! – Наталка сиділа перед подругою й «виливала» тій душу.
– Зробила укладку, нафарбувала нігті, штани білі натягла, сумку хвацько перекинула через плече, ну ту, що ти дала задля зустрічі. Йду, мов королева! Думаю: «Ось прийде симпатичний, рослий чоловік, посидимо десь за кавою з коньяком чи хоча б парком прогуляємося...».
Підходжу до місця зустрічі, а там стоїть такий миршавий дідок, інакше й не скажеш. Штани на ньому ще з часів його молодості, від теніски так несе секондом, що мене мало не знудило. Добре, що спілкувалися лише телефоном і він не знає мене в обличчя. Порівнялася з тим добродієм і запитую: «Котра година?». – «Ага, буде дощ!», – відповідає, тобто ще й глухуватим виявився! То я й пішла і вже не знаю, скільки він там мене чекав, але більше не дзвонив.
Наталка зиркнула на годинник: «О, Боженько! Сьогодні ж у мене нове побачення! Давай, тягни сюди сукні або свій синій костюм – буду наряджатися в леді!». Подруга жила поверхом вище, тож уже через кілька хвилин принесла Наталці великий пакет, де був майже увесь її парадний гардероб. Молодиця взялася приміряти: те велике, а те – мале. Зрештою вибрала спідницю.
– Це ж кльош чи як вона зветься? Нічогенько на мені, пишна й довгенька! А яка красива тканина, тоненька, мов павутинка, легенька!
– Не знаю, я її лише раз одягала – невезуча річ. Мені довгувата, бо ти ж вища, а я в ній якось заплуталася і впала, коліно роздерла…
– Тю, до чого тут невезуча, якщо ти голову задерла і під ноги не дивилася. Для мене буде ще й як везуча! Я ж бачила Санька по скайпу – бадьорий молодик, гарний, чорнявий.
Кавалер уже чекав її на призначеному місці для зустрічі. Наталка відзначила про себе: «Без квітів приперся, крутиться, мов дзиґа. Але ж хоч не старий». Сіли на лавці в парку, скоса поглядали один на одного, розмова не клеїлася. Жінка вирішила брати ініціативу у свої руки:
– Такий день спекотний, тут неподалік є фонтан, може, пройдемося?
– Та для ходіння погода не підходяща, я б оце посидів чи полежав десь під кондиціонером. А у вас однокімнатна чи двокімнатна квартира? – натякнув на своє Саньок.
– Можна тоді морозивом освіжитися, чи ви любите квас? – Наталка вдала, що не почула запитання.
– Та чого нам тинятися парком, перебивати апетит морозивом? Запрошуйте вже до себе у гості, покажете, як живете. Може, й пообідаємо у вас? Похвастаєтеся, яка господиня, який борщ готуєте. Хоч я не перебірливий у їжі, що поставите на стіл, те і їстиму.
– Так у мене «гостинка» однокімнатна, – молодиця вирішила пожартувати. Чоловік спохмурнів: «Був колись у такій – тіснява, що двом не розминутися на кухні, у туалеті мало не застряг, словом, мишача нора».
– Можна й у гості, – продовжувала Наталка. – Я вчора на дачі була, то огірочків, помідорчиків свіжих привезла на салатик, яєчню зі своїх яєчок зроблю, щось та зберу вже на стіл.
«Так ще й дача є – це я влип! При такому розкладі справ не полежиш на дивані, тільки й буде мені: копай, сади, збирай, майструй. А там, дивився, до курочок ще й кабанчика завести надумає…»
– Почекайте, Наталочко, піду куплю вина та цукерок, бо ж не звик приходити у гості з порожніми руками!
Тільки й бачила того Санька. Почекала десять хвилин, півгодини – і слід прохолов: «Таки й справді спідничка-кльош невезуча! Такого кавалера упустила!».
Василина РУДА
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
