Мишко складав у валізу свої речі:
– Дітей оженили, нічого нікому не винен, маю право пожити, як хочу. Ти, Наталко, не тримай на мене зла, сама знаєш, що ми ніколи не були зразковою парою. Ти усе поривалася піти до кума, я теж не святий. Розійдемося спокійно, по-хорошому. Візьми мішок та допоможи зібратися.
Наталка не була здивована рішенням благовірного, адже кілька місяців спостерігала за чоловіком. Повз її увагу не пройшли часті відлучки Мишка, пізнє повернення додому, запах жіночих парфумів від тенісок та ранкові пробіжки для схуднення. Нічого не відповіла, хоча на язиці вертілися гострі слівця, але стрималася:
– Скласти, дорогенький, твоє шмаття? Та миттю!
Й у целофановий мішок полетіли старі спортивні штани із латкою на коліні, светр із діркою на лікті, шлюбний костюм двадцятирічної давності, кілька пар штопаних шкарпеток, збляклі від прання труси, витягнуті майки, плащ без двох гудзиків, розтоптане взуття, зношені капці. Додала кілька рушників, які годилися лиш на ганчірки та набір постільної білизни, куплений у секонді.
Трохи подумавши, почала пакувати у інший мішок робоче причандалля: пилку з поламаною ручкою, іржавий молоток, мішечок із кривими цвяхами, держак від лопати, кілька дрилів із поламаними свердлами, купу дроту, дві вищерблені сокири та інший мотлох. Мовчки винесли мішки й склали на причіп автівки, не прощаючись, розійшлися. Лиш у кімнаті Наталка дала волю сльозам, пів ночі голосила, й лише під ранок заснула. Прокинувшись, сіпнулася на кухню готувати сніданок, але, глянувши на порожню постіль поряд, пригадала вчорашній день. Сльози уже не душили:
– Сніданок не готувати, на обід запарю «Мівіну», вечеря... щось придумаю.
Не поспішала з роботи додому, якось чудно було, що ніхто їй не телефонує, не запитує, де була та що робила, коли прийде, й що буде на вечерю. Вперше у житті купила торт й сама його з’їла, сидячи перед телевізором. Настрій відразу покращав:
– Мишко б відразу половину проковтнув, а може й більше... а так не потрібно ні з ким ділитися!
Відтепер відвідини ринку проходили спокійно, ніхто не тикав, що потрібно купити, не дорікав зайвими витратами. Перерахувавши витрачені фінанси за місяць, з радістю відзначила, що обійшлася меншими коштами на продукти та послуги, ніж раніше:
– Колись ледве дотягували до зарплатні, а тепер зможу навіть відкладати. Тішилася:
– Це нове життя без чоловіка не таке уже й страшне. Не треба їздити у село, щоб допомагати свекрусі посадити та вибрати город, не буде телефонувати й жалітися по пів години «ой там кололо», а «там боліло», ті ліки не допомогли, купи інші й так без кінця. Вийняла з холодильника відерце морозива, посмакувала, переглянула кілька серій турецького фільму, та й задрімала, блаженно розлігшись на всю ширину дивану.
– Хтось добивається у двері, чи почулося?
У щілину дверей помітила, як тихенько увійшов у квартиру Мишко. Прикинулася, що спить, але екс-чоловік її не турбував. Чула, як той у сусідній кімнаті ставить розкладайку та гримає шафою, шукаючи постільну білизну. Усміхнулася:
– Повернувся, зрозумів, що кохає лише мене, вибачу, а куди діватися? Ну стрибнув у гречку разок, спробував, що не його гречка, зате тепер буде, мов шовковий, і зарплатню віддаватиме, й не командуватиме, мабуть, побачила оте лахміття й вигнала. Через стіну чула, як скрипить розкладайка:
– Нехай цю ніч намне боки, а завтра вже постелю біля себе.
Мишко не спав:
– Завтра прийде Сонька з дітьми...– Обвів очима кімнату, в якій лежав: – Буде тіснуватою для нашого сімейства, доведеться серйозно говорити з Наталкою, щоб віддала нам свою спальню. Там два вікна, значно просторіше та світліше, а якщо не згодиться, то влаштуємо їй таке «веселе» життя, що мало не здасться...
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
