Антон влетів на кухню, де Танька пила чай із булкою, і гучно випалив одним духом: «Маю іншу й хочу з тобою розлучитися!». Завмер і спідлоба дивився на дружину, яка спокійнісінько й далі сьорбала, а потім хмикнула:
– Для мене уже давно не секрет, що маєш когось на стороні. Ти ж як «на рибалку» їздиш, то хоч би для пристойності вудочку брав, а то вона в гаражі вже сто років пилом припадає. По пів години перед дзеркалом прилизуєш свої три волосини на лисині, купив собі дорогі парфуми, білі шкарпетки… Тьфу! Ну як вирішив – іди!
Чоловік не вірив своїм вухам і очам: дружина власноруч почала збирати його речі у величезну сумку. Акуратно складала стопками футболки, штани, майки…
– То ти не проти? Я правильно розумію? – несміливо видихнув.
– А ти чекав, що голоситиму, що чіплятимуся за поли і благатиму, щоб не тікав? Милий мі-і-ій! Пройшли ті часи, коли я боялася зостатися одна. Так…. песика свого береш? І візьми коробку із пігулками, не забудь окуляри і запасні теж, і собачий пояс, а то спину як скрутить знову, то що робитимеш? – Тетяна враз перестала порпатися з речами, сіла на диван. – Ну ти за мене не переживай, не думай, що вікуватиму самотньо. Але давай зразу про все по хорошому домовимося, щоб без судів обійтися. То ж зайві гроші на вітер. Жигулі – тобі, квартира – мені. Бо ж я десь маю влаштувати особисте життя. Але тебе то вже не стосується.
– Як це не стосується?! – чоловік аж підскочив, зачувши про такий розклад. – Тобі не соромно отаке казати? Я ще не пішов, а ти вже про іншого думаєш? І хто він? – Антон напружив чоло. – Так, на роботі у вас чоловіків немає, кум відпадає, сусіди усі занадто молоді для тебе. Стоп! До нас тричі приходив електромонтер, а лампочка як не світила, так і не світить! Невже отой підстаркуватий й вайлакуватий Федір житиме у нашій квартирі і спатиме на моєму дивані?
– Як ти міг таке подумати про серйозного дідуся, у нього аж четверо онуків! Для чого мені такий причіп?
– Ну ти права, його пенсії не вистачить і на комуналку.
Деякий час сиділи мовчки, потім дружина знову почала складати речі. Антон дивився-дивився, а тоді як осінило:
– Це ж якесь мурло сидітиме у моєму кріслі вечорами, а ти йому – сардельки, пиріжечки, чайок!
– А може він мені приноситиме каву вранці у ліжко? – молодиця обірвала на пів слові. – Ще й тістечка мої улюблені куплятиме із авансу і з зарплатні! Але то яка тобі біда? Ти про себе тепер думай, он слуховий апарат не забудь, там на комоді у спальні…
– Ну звісно, як я відразу не зрозумів, що це той чолов’яга із квартири навпроти, недавно заселився. А майже зразу ж почав бігати сюди, то солі позичити, то тиск поміряти. Від чого він у нього весь час піднімається? Він же молодший за тебе років на десять! А ти, дурепа, думаєш, що любов! Ха-ха! Зараз це дуже модно стало на старих жінках женитися. Тільки ти не думай, він тебе оббере, мов липку, а тоді здасть у будинок престарілих і навіть не провідуватиме!
Танька тільки глузливо подивилася і покрутила пальцем біля виска. Далі мовчки пакувала чоловікові речі «на вихід». Антон гарячково ходив туди-сюди, перебираючи варіанти, і раптом ляснув себе по лобі:
– А, це ж треба було відразу здогадатися! Це ж Іван, – подумав про однокласника, він на голову вищий за Антона. Ще як парубкували, то Антону частенько бив пику, щоб той не топтав стежку до Таньки. А вона вирішила по-своєму й обрала Антона. На весілля Іван у конверт замість грошей поклав намальовану дулю, а виголосив тост, що рано чи пізно Танька передумає і прийде до нього. «От значить, коли передумала! Тридцять років минуло, а вона, знач, помолодіти захотіла?! Ні, не вийде!» – на цьому вихопив сумку з рук дружини, швиргнув у шафу.
– Нікуди не піду, не дам такої радості тому йолопу жити у моїй квартирі з моєю жінкою!
Вранці Антон приніс Таньці каву у ліжко.
Людмила ЛЕВЧЕНКО
