Сьогодні під час прогулянки містом я цікавилася думкою переяславців і не тільки щодо пам'ятника Герою України – батька музейної справи в Переяславі. Запитання були такі: "Чи ходите Ви до пам'ятника Михайла Сікорському?", "Чи варто, на Вашу думку, впорядкувати тамтешню територію і як саме?" Ніби ж нічого такого, адже в громаді стартує двомісячник благоустрою і, зрозуміло, що прибирати, озеленювати, чепурити, ремонтувати тощо будуть у різних куточках міста і сіл. Переяслав.City буде цій темі присвячувати низку публікацій і, власне, розпочати вирішили думкою людей. Але...
Я повернулася в редакцію із виконаним завданням на половину. Тому й матеріал рубрики "Опитування тижня" цього разу буде не у звичному форматі. Отож, розповідаю про все по-порядку.
Провели в офісі зранку внутрішню нараду і вирішили вийти із запитаннями до переяславців. Продумали тему і самі запитання – частина роботи виконана. Далі треба зібрати головний "кістяк" майбутньої статті – думки людей.
Я вийшла в обідню перерву з прицілом на те, що вулиці міста не будуть порожніми. І не прогадала – людей на своєму шляху зустріла багато. Не всі погоджувалися зі мною спілкуватися, посилаючись на брак часу, або просто відмовлялися і все. Але були й ті, хто власною думкою поділився. І не мало – близько тридцяти людей відповіли на два основні запитання, які я ставила.
А от на, здавалося б, найпростіше запитання усі мої співрозмовники, абсолютно ВСІ, відповідати відмовилися: "А як Вас звуть?". Ім'я називали, а от прізвище... Його вказати не наважився ніхто!
Чому так? Після трьох таких інкогніто це запитання буквально "застряло" у моїй голові. Уже четвертій своїй респондентці (респондент – той, хто відповідає на питання анкети, тесту тощо; той, у кого беруть інтерв’ю) я стала пояснювати, що не просто з особистої цікавості прізвище уточнюю, а для того, щоб усі читачі Переяслав.City чітко розуміли, що я не з "неба" думки людей розписала на цілу статтю, а мені їх озвучила Галина Ігнатенко чи Петро Вакуленко (це вигадані імена, я їх наводжу для прикладу – завчасно перепрошую за можливість збігу з реальними людьми).
Але жіночка ні в яку. Я цікавлюся, чому вона не може назвати мені прізвища, а вона у відповідь коротко і відверто: "Я боюся". – Чого боятися? – запитую я. Але замість відповісти вона пішла. І таких як вона мені трапилося семеро. Семеро людей, які відверто сказали, що вони бояться називати своє прізвище. Одна із переяславок навіть додала: "Ви ж не щось таке, а солідне видання, це ж буде в ГАЗЕТІ".
Я настільки була шокована, інакше не скажу, відвертими – "Я боюся", що запитувала в людей – "ЗА ЩО МИ ВОЮЄМО? ЗА ЩО ВМИРАЮТЬ НАШІ ГЕРОЇ? ЩОБ МИ БОЯЛИСЯ ВІДВЕРТО ОЗВУЧУВАТИ СВОЇ ДУМКИ?"... Та мені ніхто не відповів...
Відтоді, як я повернулася в редакцію минуло вже понад п'ять годин. І знаєте, спочатку я все ж хотіла процитувати своїх співрозмовників, вказуючи названі ними імена. А от зараз пишу статтю і не впевнена, що це варто робити. Ніхто з тих людей, які мені відповіли на запитання, жодного разу не був біля пам'ятника Михайлу Сікорському і, з їхніх слів, це через те, що потреби йти у той куток міста у них не було, а просто провідати фундатора музейної справи у Переяславі – між людьми якось не заведено.
Щоб мати про що писати я і загалом про благоустрій у місті запитувала: "Що найперше треба зробити?", "Що б Ви змінили?", "Які є проблеми на вулицях міста, у парках тощо?" А у відповідь чула, таке: "Та тут куди оком не кинь...", "Ого, роботи й роботи"... і так далі. Лише один чоловік сказав, що він із задоволенням гуляє в центрі міста, де фонтан: "Там затишно. Це єдине місце, де красиво". А от пані Ілона почула мої запитання, подивилася на різні боки від себе і каже: "Простіше все згорнути"... Сумно...
Більше цитувати не буду. Сподіваюся, що після публікації цього матеріалу знайдуться люди, які не боятимуться озвучити публічно свої думки – з іменем і прізвищем!
На останок повернуся до фрази "Ви ж не щось таке, а солідне видання. Це ж буде в ГАЗЕТІ"!
Ці слова такі важливі! І як багато вони пояснюють!
Так, опитування Переяслав.City обов'язково друкується на шпальтах нашої газети "Вісник Переяславщини" – єдиного друкованого видання нашого краю. І так, це серйозно, бо це – не фейсбук-сторінка чи ще якась інтернет-платформа і навіть не сайт – там можна сьогодні опублікувати, а завтра – видалити! Переяслав.City такого не практикує – опубліковані на сайті матеріали наша редакція НЕ ЗНІМАЄ! Але за всі інтернет-видання ми, звичайно, не можемо відповідати і теоретично – така схема дійсно можлива.
Інша справа – ГАЗЕТА – надруковане на її сторінках уже не прибрати. І навіть якщо комусь захочеться викинути чи спалити, то тільки свій примірник. Решта тисяч залишиться у тих людей, для яких вона значима.
І от проаналізувавши сьогоднішній день, я зрозуміла – газета "Вісник Переяславщини" та Переяслав.City – це не просто про інформування, а ще й про вагу написаного, значення всього сказаного і про нашу історію. Ми зараз публікуємо, а люди читають і прочитають навіть через роки. І що вони подумають про наше теперішнє життя? Що ми боялися навіть говорити...
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
