Кожен маститий любитель мандрівок відзначить, скільки шарму, таємничості, особливої привабливості краям, якими подорожуєш, надають місцеві легенди. Їх – барвисті, соковиті, із захоплюючими сюжетами – можна почути і біля закарпатського озера Синевир, і в прикарпатській Яремчі, і в полтавській Диканьці. У нашому краю теж побутує прекрасна легенда про походження назви міста Переяслава – про те, як міцний та дужий місцевий кожум’яка переміг у чесному двобої грізного завойовника-печеніга і «переяв славу» цього воїна. А що ще з легенд рідної місцевості може згадати переяславець? Боюсь, що нічого. Невже нічого більше не створено?
Між тим, щодо цього великим дотепником та, можна сказати, міфотворцем був усіма нами шанований та любимий, великий музейник Михайло Сікорський. Ось що, наприклад, розповідають його колеги. Принесли археологи йому, як директору історичного музею, знахідку – блискучі чи то скляні чи то з каменю кругляші двох кольорів. По 11 штук. Задатували їх приблизно третім століттям нашої ери. Що воно таке, як його використовували? Михайло Іванович тут же придумав: «Так це ж шашки. Ось покладіть їх на шахову дошку і самі побачите. А одна загубилася». І кожен з присутніх уявив картину – на Русі спокій: ні русичі в похід по сусідах не збираються, ні якісь там агресивні кочівники не лізуть. Ну чим зайнятися за таких обставин? Ну звісно ж: не виходить повоювати в натурі – б’ємося в шашки!
Або ще одна історія – побачив біля будинку Козачковського Сікорський дві переплетені акації, яким років і років. «Так це ж Тарас Шевченко з переяславцем Козачковським їх посадили і сплели на знак їхньої дружби!» – прийшла ідея. І ця ідея так гарно прижилася, що вже й історики не знають, так було чи ні.
Тож легенди-міфи потрібні, а в деяких обставинах навіть можуть принести користь. От взяти хоча б розкручувану останнім часом популярність «тунелю кохання» – місцини понад трасою на Тарасівку в районі Вінинець, де крони дерев з обох боків дороги щільно зімкнулися між собою. Хіба ж чортихав би усіх любителів романтики місцевий комбайнер, намагаючись продертися своїм «Джон Діром» через цю гущавину, якби знав, що це не просто хтось невчасно прорідив цю лісосмугу і вона тепер небезпечна для проїзду, а це місцина, сповнена переказів, де легендарний Іванко покохав не менш легендарну Марічку… І т.д. і т.п.
Однак гріх сказати, що наші земляки-сучасники зовсім не працюють над створенням ореолу легендарності нашого краю. Нещодавно потрапив до моїх рук буклетик невідомого авторства й невідомого місця друку. Називається він «Переяслав-Хмельницький. Художня карта-схема», випущений минулоріч, очевидно, на замовлення не когось там, а «tourist information center» (вказівок на замовника рідною мовою не знайдеш). Окрім відомостей про місцерозміщення різноманітних переяславських об’єктів, корисної винятково туристам, міститься в ньому й певна інформація про деяких історичних осіб, що мають стосунок до нашого міста. Щодо Івана Мазепи читаємо таке: «Достеменно відомо, що він зробив кілька підземних ходів – є два ходи між Михайлівською та Успенською церквами, подейкують, готувався хід і до його майбутньої резиденції. Повернувшись, після поразки під Полтавою, Мазепа заховав чимало цінностей, золота, срібла, монет та коштовної зброї у якомусь підземному ході неподалік церкви. Говорять, що вони й досі знаходяться десь у підземеллі». Отак от. Тобто якщо ви з класичної історії дотепер знали, що Мазепа після поразки шведів у Полтавській битві 1709 року як союзник короля Карла ХІІ, рятуючись від лабет Петра І, вирушив якнайкоротшим шляхом на Молдавію, то не поспішайте авторів буклета підозрювати в елементарному невігластві. Ну що ви! Ризик втратити життя – ніщо в порівнянні втратити скарби. Сюжет! Хіба вам не легенда? Тож тепер не дивуйтеся, якщо побачите в центрі міста приїжджих людей з лопатами та металошукачами. Де тут у вас золото Мазепи?
