Храм Миколи Чудотворця, який минулого року відбудували на історичному фундаменті у селі Чопилки, поповнився унікальними реліквіями з фронту.
«На війні немає багатих і бідних – всі рівні! Ніякі кошти не допоможуть. А найціннішою в бою є підтримка товариша, який поряд в окопі... Війна з російським окупантом, яка триває й нині, оголила в суспільстві нашому справжні людські цінності», – сказав генерал Кривонос під час відвідин храму Миколи Чудотворця у селі Чопилки на Переяславщині.
Сергій Григорович Кривонос відгукнувся на запрошення Анни Кузьменко-Лебедівської і відвідав Ташанську громаду 20 серпня з нагоди Дня Прапора.
Генерал Сергій Кривонос із Анною Кузьменко-ЛебедівськоюФото: надане Анною Кузьменко-Лебедівською
Це вже другий візит уславленого бойового генерала до Чопилок.
– Оці хортицькі валуни в церкві мене аж бентежать, – зізнається гість. – По-перше, класне архітектурне рішення: закрити їх склом для огляду. По-друге: ти стоїш, як на сповіді перед великою історією твого народу, як у вікно вічності дивишся... Звернув увагу, як люди обережно стають на засклену пройму із історичними пісковиками і кожен мимоволі схиляє вниз голову та розглядає їх. Ось зараз стою тут знову, а відчуття такі ж, як було вперше.
Оглядаючи храм, Сергій Кривонос обмінювався із Анною Іванівною думками про важливість української церкви в становленні української держави, у впливі на свідомість українських громадян та ділився спогадами про минулий візит до цього собору.
– Уперше я тут був торік 17 жовтня, – зазначає генерал. – Мене на освячення собору запросила пані Анна. Вона мені розповідала і про історію її великого козацького роду Падалок, і про будівництво собору на початку двадцятого століття. Але найбільше мене зачепили розповіді про репресії і знищення її роду. Про те, що пережили чопиляни під час розкуркулень і двох голодоморів: 33-го та 47-го років. Мене вразило, настільки їй по-справжньому болить те, що рідне село зараз занепадає... Відгукнувся і приїхав тоді без вагань, аби її підтримати.
Тривала дружня розмова перетікала зі спогадів про козацьку історію в реальні розповіді із фронтових буднів уже теперішньої війни за Україну. Розповіді про обереги, які виготовляють діти із усієї України для наших солдатів, чергувалися із такими роздумами генерала:
– На війні атеїстів не буває! Солдат в бою пам’ятає завжди про дві речі – рідних людей і Бога: за одних воює, а іншому молиться. Кожен солдат проніс із собою через бої іконки, ладанки і хрести. Уявляєте, яку щирість вкладає солдат у молитву під час небезпеки? Коли я зараз кажу слово «намоленість», саме так це і розумію: щирість молитви… Мене мама благословила на війну іконою, і я молився. Кожен день на фронті. За своїх хлопців молився. Життя солдата вважаю найвищою цінністю на війні.
Такі речі, які супроводжують хлопців на фронті, стають носіями історії, раритетами, священними. І довірити їх можна лише тому, хто відчуває це так само, як ти сам. Тож сьогодні я передаю храмові Миколи Чудотворця дві такі дуже дорогі для мене речі: хрест та ікону.
Фото: надане Анною Кузьменко-Лебедівською
Рішення це прийняв, поспілкувавшись із Анною Іванівною. Вона з такою щирою безкорисливістю відновлює не лише історію власного роду, історію рідного села, а й намагається зробити все можливе, аби маленьке село Чопилки сьогодні не занепадало. Тому нехай ці святі раритети будуть на довічному зберіганні у її родинному храмі. Це ніби продовження великої козацької історії у сучасних реаліях війни за Україну. Бойовий латунний хрест зберіг не один десяток життів на фронті – нехай тепер він допоможе і цьому українському селу відродитися, – побажав Сергій Кривонос.
– У 2014 році в боях за Краматорськ та Краматорський аеропорт воювали зі мною хлопці другого батальйону 95-ї бригади, — продовжив свою розповідь. – Цей хрест був із нами в усіх боях на БТРі. Потім протягом двох років цей батальйон воював по всьому Донбасу. І завжди цей хрест-оберіг був разом із ними. А в 2016 році, коли активна фаза боїв скінчилася, вони передали цей хрест (його довжина 48 сантиметрів) мені як оберіг.
Бойовий хрест-оберігФото: надане Анною Кузьменко-Лебедівською
А ця ікона «Покрова Військова» (її розміри – 70 на 50 сантиметрів) є прототипом «Козацької Покрови». За задумом іконописця, під Покровом Матері Божої стоять усі оборонці української державності – від ратників часів Київської Русі до добровольців і солдатів на фронті сьогодні. Цією іконою благословив мене голова Синодального управління військового духовенства Православної Церкви України митрополит Іоан. А освячена вона Блаженнійшим Епіфанієм.
Хочу, щоб до вашої церкви приїздили гості із усієї України і бачили ці реліквії. До речі, обговорюючи із пані Анною нашу поїздку до Чопилок, ми вирішили започаткувати у цьому козацькому храмі традицію – зберігання релігійних реліквій, які пройшли горнило війни. Нехай справжні історії фронтових доль спонукають прихожан собору до праведної молитви.
Всі присутні в храмі були зворушені вчинком бойового генерала. Анна Іванівна теж не стримувала емоцій.
– Даруйте, але утриматися від сліз не можу, – сказала вона. – Цим подарунком ви, пане генерале, зробили неймовірну честь світлій пам’яті мого великого козацького роду. Щиросердно дякую від усіх чопилян за вияв такої поваги мати у церкві неоціненні скарби. З описами історій кожної з подарованих вами святинь зможе ознайомитися кожен відвідувач храму.
Олексій Степовик
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
