Найлютішим і найпідлішим ворогом України виявилися московити. «Ляхи були – усе взяли, кров повипивали!.. А москалі і світ божий в пута закували!» – так Т. Шевченко описував московську неволю, в яку українці потрапили після так званої переяславської ради 1654 р. Це був необачний крок до прірви – більш ніж 300-літньої окупації України Московією.
Адже московити відхопили не лише територію, а, головне, життя мільйонів і мільйонів українців, покалічили мову, культуру, ідентичність, вилучили пам’ять про національних героїв, украли назву – Русь, присвоїли нашу історію.
Харківський науковець, професор Ю. Соболєв зробив неупереджений науковий аналіз даних офіційної радянської статистики (переписи населення). За 53 роки, від перепису 1926 р. до перепису 1979 р., втрати українського етносу в СРСР становили приблизно 21,3 млн осіб, тобто близько 63% його чисельності. В тому числі за передвоєнні 13 років (з 1926 р. по 1939 р.) ці втрати склали 11,5 млн осіб.
Усі злочини, які московські окупанти за понад 300 років скоїли на нашій землі, були «освячені» міфами і символами на тему «Переяславська рада», «Возз’єднання України з Росією». Загарбані території окупанти позначали своїми символами: пам’ятниками царям, комуністичним вождям, діячам російської культури, міфам про «воссоєдінєніє», «прісоєдінєніє», «добровольноє вхождєніє в состав» і таке інше. Ці символи, загорнуті в майстерно виконані скульптурно-архітектурні форми, ефективно виконували роль ідеологічної отрути для підкорених народів.
Переважній більшості цих пам’ятників окупанти цинічно надавали статус пам’яток культурної спадщини підкореного народу. У Переяславі сьогодні є три таких об’єкти:
- «Пам’ятне місце, де відбулась Переяславська рада», охоронний №100019-Н.
- «Монумент на відзначення 300-річчя возз’єднання України з Росією», охоронний №5894-Ко, стоїть на площі Б. Хмельницького.
- «Пам’ятний знак «Навіки разом», охоронний №2378, стоїть на майдані Княжий двір (колишня площа Переяславської ради).
Згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини» кожна пам’ятка культурної спадщини повинна мати предмет охорони, визначений в паспорті об’єкта. Ось як визначені предмети охорони зазначених вище об’єктів:
- «Історична площа – свідок подій, що визначили долю українського народу. На ній відбувся акт возз’єднання України з Росією, що виявилося поворотним етапом в історії українського народу і поклало початок періоду більш тісного політичного, економічного та культурного розвитку українського та російського народів».
- «Монумент є символом вічної, непорушної дружби і незламної монолітної єдності братніх народів – українського і російського, усіх народів Радянського Союзу, їх нездоланної могутньої ходи до вершин людського щастя-комунізму. Монумент запроектований і виконаний на високому ідейно-художньому рівні, являє собою видатний художній твір соціалістичного реалізму».
- «Пам’ятник увічнює великий історичний акт возз’єднання двох братніх народів. Возз’єднання двох братніх народів стало поворотним етапом в історії українського народу. Воно мало величезне прогресивне значення для дальшого політичного, економічного і культурного розвитку українського та російського народів».
Ми свідомо наводимо ці означення, щоб читачі могли самостійно оцінити цинічну брехню і словоблудство московської пропаганди.
У березні 2019 р. Управління культури, національностей та релігій Київської обласної держадміністрації звернулось до Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України з проханням надати науковий висновок щодо визначення історичної, мистецької, культурної цінності переяславського «Монумента на відзначення 300-річчя возз’єднання України з Росією».
Висновок Інституту (лист №133/82 від 21.03.2019 р.) викладено на кількох сторінках, тож зацитуємо головну думку: «Пам’ятник є носієм радянської міфологеми про «два братнії народи», про «возз’єднання України з Росією» ..., яка не відповідає конкретним історичним реаліям. Щобільше, ця міфологема лежить в основі ідеології т. зв. «русского міра», який сьогодні слугує ідеологічним підґрунтям агресивної політики Російської Федерації стосовно України та інших сусідніх самостійних країн і народів. Посутньо, цей монумент від самого початку був і донині лишається носієм цілком сфальшованої (у світлі історичних фактів) і згубної (за наслідками) для нашого народу ідеї російської великодержавності, ідеї старшобратства/єдинонародія. Тим-то його цілком доречно інтерпретувати проявом (у скульптурно-архітектурних формах) відвертої московської пропаганди, неприйнятної для української національно-культурної ідентичності».
А в грудні 2019 р. ініціативна група міської громади Переяслава звернулась до Інституту історії України Національної академії наук України з проханням дати науковий висновок щодо історико-культурної значимості трьох зазначених вище пам’яток культурної спадщини. Зацитуємо суттєві висновки Інституту, наведені в його листі №123/84 від 21.01.2020 р.: «Дослідження українських істориків, які почалися ще за комуністичного режиму, наприклад, видатна праця доктора історичних наук М. Ю. Брайчевського «Приєднання чи возз’єднання?», написана в 1966 році, переконливо доводять, що ніякого возз’єднання України з Росією не було.
Переяславська рада 1654 р. стала історичним, політичним та ідеологічним приводом і підґрунтям для здійснення російської імперської політики поневолення України та ще більш деспотичного продовження такої політики за умов радянського комуністичного режиму.
Монумент на відзначення 300-річчя возз’єднання України з Росією
З метою посилення ідеологічного впливу, спрямованого на денаціоналізацію і асиміляцію українського народу та на утвердження і увічнення міфу про «возз’єднання України з Росією», ЦК КПРС в кінці 1953 р. ініціював святкування події-ювілею «300-річчя возз’єднання...», а пізніше і «325-річчя возз’єднання...».
Обидва інститути Національної академії наук України однозначно визначили, що розташовані в м. Переяславі пам’ятники, які присвячені міфу про «возз’єднання України з Росією», мають бути вилучені з публічного простору міста та музеєфіковані як історичні артефакти комуністичної тоталітарної доби в Україні.
Зусиллями громадськості, міської ради і її виконкому наше місто за останні роки дещо позбавилось від антиукраїнської символіки. Декомунізовані назви понад п’яти десятків вулиць. Центральну частину древнього дитинця Переяслава, яка ще донедавна називалася площа «Переяславська рада», депутати міської ради перейменували на «майдан Княжий двір». Нещодавно місто нарешті повернуло свою історичну назву, змінену в 1943 році винятково в контексті міфу про «возз’єднання України з Росією».
Маємо зробити ще один крок у повернення до самих себе – домогтися позбавлення статусу пам’ятки культурної спадщини (вилучення з Державного реєстру нерухомих пам’яток України) трьох символів колоніальної ганьби України, про які йшлося вище, і їх подальшої музеєфікації.
Вилучення пам’ятки з Реєстру регулюється ст. 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якою встановлено, що однією з підстав для вилучення пам’ятки з Реєстру є втрата пам’яткою свого предмета охорони. Предметом охорони всіх трьох об’єктів в Переяславі є сфальшований комуністичною пропагандою міф про «возз’єднання України з Росією». Ці три пам’ятки давно втратили свої предмети охорони і підлягають вилученню з Реєстру відповідно до Закону.
Один з цих об’єктів – Монумент на відзначення 300-річчя возз’єднання України з Росією – в 2009 р. уже був позбавлений статусу пам’ятки культурної спадщини національного значення постановою Кабінету Міністрів України №928 від 03.09.2009 р. Однак через пів року, з приходом до влади В. Януковича, цей об’єкт, наказом Міністерства культури України №58/0/16-10 від 03.02.2010 р., з грубим порушенням пам’яткоохоронного законодавства (без оновлення облікової документації), був занесений до Реєстру вже місцевого значення.
Красиві фундаментальні пам’ятники сприймаються позитивно завдяки емоційному впливу. Тому людина часто не помічає їх згубної ідеологічної суті. Тому не можна допускати, щоб вище зазначені переяславські пам’ятники і надалі отруювали свідомість українців.
Олександр Ігнатенко, кандидат історичних наук Микола Товкайло, жителі міста
