32-річна Анна Самолюк із Переяслава – багаторазова чемпіонка України зі штовхання ядра, тренерка, викладачка. Рік тому захопилася ще й японським мистецтвом амігурумі та виготовила колекцію плетених іграшок. Із талановитою переяславкою спілкувалася журналістка Переяслав.City.
Завдяки спорту побувала в 15 країнах світу
Аня народилася в спортивній родині. Її батьки – майстри спорту СРСР, відомі тренери зі штовхання ядра. Тато Анатолій Ананійович – старший викладач кафедри спортивних дисциплін і туризму Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Мама Олена Миколаївна – тренерка-викладачка Київської обласної школи вищої спортивної майстерності.
– Мама родом з Казахстану. У Київ її покликала тітка, яка працювала тренеркою. Мамин національний рекорд у штовханні ядра серед молоді – 19,90 метра – досі не перевершений, – розповіла Анна. – Тато родом з Хмельниччини. Він майстер спорту СРСР у чотирьох видах метань: ядра, диска, спису та молота. Батьки познайомилися на змаганнях. Мама побачила виступ тата і сказала подрузі: «Отакого чоловіка мені треба». На зборах з’ясувалося, що симпатія взаємна. Через три місяці вони одружилися. Усе життя присвятили тренерській роботі. Мій старший брат Віктор – теж штовхальник ядра. У нього зараз пік кар’єри.
Анна Самолюк поєднує тренерство із виступами в змаганняхФото: Надане Анною Самолюк
Дівчина каже, що батьки ніколи не змушували її займатися спортом.
– Я з дитинства бачила, як батьки тренують, як діти їздять на змагання. Мене не вчили азам: як тримати ядро, як штовхати з місця. Я це знала ніби з народження. Не могла дочекатися, коли мені нарешті дозволять тренуватися. Це сталося в 11 років. У тринадцять уже полетіла в Канаду на чемпіонат світу серед кадетів. Перший політ, і одразу 12-годинний! І батьків поряд не було. Я рано стала самостійною, – зазначає.
Анна Самолюк закінчила місцевий університет, аспірантуру і шість років викладає «свою улюблену легку атлетику» та тренує дітей. Попри завантаженість на роботі, й надалі виступає.
– Завдяки спорту я побувала в понад 15 країнах світу. Виступала на чемпіонатах світу, Європи. Була срібною призеркою юнацьких олімпійських ігор в Італії. У складі збірної України ставала переможницею командних чемпіонатів Європи. Неодноразово перемагала в чемпіонаті України. До 23 років, мабуть, тільки раз поступилася першістю. Мій національний рекорд серед юнаків досі тримається – 16,06 метра (ядро 4 кг). І в дорослому віці перемагала в національній першості. Останні роки тримаюся у трійці лідерів. Зараз важче поєднувати роботу і кар’єру спортсменки, можливо, це останній рік виступів. Поки що не можу уявити, як житиму без спілкування зі спортсменами, поїздок, змагань. Це тяжко, – каже спортсменка зі сльозами на очах.
«Я в житті та в секторі – дві різні людини»
Анна не шкодує, що стала легкоатлеткою. Хоча, зізнається, інколи доводилося жертвувати і розвагами, і спілкуванням з однолітками.
– Спорт – це дисципліна, режим, робота над собою. Ми тренуємося і взимку. Розчищаємо майданчик від снігу, бо не маємо манежу, і займаємося. Для спортсменів важливий режим сну. Не виспався – результат гірший. Мої друзі йшли на дискотеку чи вечірню прогулянку, а я ні, бо готувалася до тренувань чи змагань. Навіть не була впевнена, що потраплю на шкільний випускний, бо мала летіти в Італію на юнацькі олімпійські ігри. Про всяк випадок придбала сукню, туфлі, а на макіяж і зачіску не записувалася. Літак був о сьомій, тож я побувала на випускному, але світанок з однокласниками не зустрічала. На змаганнях стала срібною призеркою. Це було того варте! Ніколи не думала про те, щоб покинути спорт. Мені хотілося чогось досягти, а не бути такою, як усі.
Анна Самолюк: "Ми тренуємося і взимку" Фото: Надане Анною Самолюк
Спортсменка спростовує міфи, пов’язані з її видом спорту.
– Є такий стереотип: штовхальниці ядра – кремезні й нежіночні. Вони ж тягають штангу! Насправді фізичні навантаження не можуть нашкодити фігурі. Навпаки, роблять її підтягнутою. Це неправильне харчування дає зайву вагу. Я почуваюся ніжною і жіночною. Ніколи не позиціонувала себе бойовою, не з’ясовувала ні з ким стосунків. Показувала силу лише в секторі для штовхання ядра. Я в житті і в секторі – це дві різні людини.
Виграла набір пряжі
Японське мистецтво плетіння гачком милих звіряток – амігурумі – стало дуже популярним в Україні. Аня захопилася ним рік тому. У її доробку – понад три десятки робіт.
– У дитинстві я любила малювати, ліпити. Плетіння косичок, макіяж, манікюр – це теж мені близьке. А що буду плести гачком, та ще й іграшки, ніколи б не подумала, – зауважила дівчина. – Почалося з того, що натрапила в інстаграмі на роботи майстрів. Згадала, що в школі нас учили плести гачком. У мене якраз племінниця народилася, і я вирішила зробити для неї іграшку. В ютубі подивилася відео, згадала техніку. Купила «плюшеві» нитки і сплела ведмедика. Скинула фото своєму коханому. Він був у захваті: «Ого! Який класний ведмідь». Це додало мені впевненості.
Плетені іграшки Анни СамолюкФото: Надані Анною Самолюк
Далі Анна почала шукати в інстаграмі магазини, де можна купити пряжу.
– Натрапила на лотерею. Правила такі: купуєш номерок, і якщо він випадає під час розіграшу, тобі дістається приз. Якраз розігрували великий набір плюшевої пряжі. Моє щасливе число – тринадцять. Я народилася 13-го, і моя мама також, якщо тринадцята в списку на змаганнях, то це точно перемога. Купила 13-й номер. І виграла набір пряжі. Хіба я могла після такого не плести? Вчилася із відео в ютубі, на майстер-класах, брала участь у марафонах плетіння в інстаграмі.
Майстриня каже, що плете тільки в гарному настрої. Оформлення обличчя звіряток вважає найвідповідальнішою частиною роботи.
– Обличчя передає милоту, позитив. Якщо бровку вище зробила, уже інший погляд. Очки ближче поставила – не те, – зазначила майстриня. – Якщо робота проста, можу сплести за вечір. А є такі складні іграшки, на які витрачаю тиждень. Найскладніше працювати з пухнастими нитками, бо не видно петельок.
Овечка -- одна з найулюбленіших робіт майстриніФото: Надане Анною Самолюк
Майстриня виготовляє іграшки на замовлення. Каже, що впевнена в їхній якості.
– На Новий рік робила на замовлення плетених П’єр Ноелів, французьких Дідів Морозів. Була в мене парочка собачок – Макс і Берта. Дівчинка поїхала на подарунок за кордон. Місцевий хлопець замовив мишу на подарунок мамі. Сказав, що вона в дитинстві любила називати його мишкою. Сплела гарненьке мишеня в комбінезоні. Мама хлопця була щаслива.
Наразі Анна Самолюк працює над авторською іграшкою. Зазначає, що ця робота – її маленька мрія.
