Гостею онлайн-зустрічі проєкту “Платформа можливостей”, який реалізовує університет імені Григорія Сковороди в Переяславі, стала акторка Катерина Григоренко (22 роки). Популярність їй принесла головна роль у серіалі «І будуть люди» за однойменним романом Анатолія Дімарова. Гостя розповіла про нову роль, гонорари, стосунки з коханим, досвід сироїдства та любов до собак.
Половина заробітку йде на навчання
– Я народилася у Вінниці, в родині лікарів. Батьки хотіли, щоб я пішла їхнім шляхом, тому стати акторкою було нереально складно. Мала переконати батьків, що цією професією можна забезпечити собі нормальне життя.
Після школи подала документи тільки в один університет – театральний імені Карпенка Карого в Києві. У майстерні було 30 місць, з них лише дванадцять жіночих, тому що чоловіки-актори завжди потрібніші. Потрапила в дванадцятку.
Фото: Із Facebook
Маю акторську освіту (бакалаврат) і продюсерську (магістратура). Хоча в мене досі таке відчуття, що я не маю вищої освіти. Адже навчання акторів кардинально відрізняється від навчання інших студентів. У нас в аудиторіях не було столів і стільців. 99 відсотків часу ми проводили на репетиціях. Упродовж чотирьох років я щодня приходила в університет о 9-й і поверталася додому о 22-й. І це були суцільні репетиції.
Я не граю в театрі, бо багато знімаюся в кіно й серіалах. Актор театру й кіно – це дві різні професії. В університеті нас не вчили працювати перед камерами, тому мусила паралельно вчитися всьому в Україні й за кордоном.
Хотіла отримати роль, де зможу проявити характер. З моєю милою зовнішністю це складно. Щоб довести, що зможу, оволоділа різними видами зброї і технікою сценічного бою. Якщо в спортивному фехтуванні стоїть завдання уколоти суперника, то в сценічному – навпаки. Але в кадрі все має бути ефектно.
Фото: Із Facebook
Половину заробітків витрачаю на навчання. Просто, щоб бути в формі. Бо насправді я дуже лінива і не можу змусити себе щось робити самостійно. Займаюся з репетитором грою на фортепіано. За останній рік підтягнула англійську на такий рівень, щоб можна було проходити кастинги в іноземні проєкти.
Неромантична професія
– В Америці знімальна зміна триває 8 годин. У нас – дванадцять. Чим відрізняються зйомки серіалу і хорошого художнього кіно? Кількістю екранного часу, відзнятого за день. Останні пів року я працювала і в серіалі, і в повнометражному фільмі. У кіно ми за день знімали хвилину екранного часу. Це одна сцена. А в серіалі – 16 хвилин. Тобто треба було зіграти 10-12 сцен. І миттєво переключатися: зараз твоя героїня народжує, у наступній сцені в неї помирає дитина, потім героїню викрадають… Є ще таке поняття як перепрацьовка. Щоб усе встигнути, деякі зміни тривають 22-24 години. О 5-й ранку почали, о третій ночі закінчили, а о сьомій починається зміна в іншому проєкті. Мій рекорд – 36 годин безперервної зйомки.
Найважче в професії не ридання декілька годин поспіль чи еротичні сцени, хоча це завжди стрес. Зі мною нічого гіршого не траплялося, ніж зйомки весняних сцен у двадцятиградусний мороз. Взагалі в нас дуже люблять знімати літні й весняні сцени взимку. І мусиш грати в легкому одязі. З рота йде пара, п’єш холодну воду, щоб її не було видно в кадрі. Тобі гримують сині губи й щоки.
Якщо комусь здається, що акторська професія – романтична, то мушу спростувати цей міф. Щоб потрапити в хороший серіал, треба пройти кастинги. Можуть бути чотири тури відбору, як у серіалі «І будуть люди». Після кастингів приїжджаєш на зйомки і одразу граєш. Це може бути сцена з 5 серії. Або 12 сцен, і всі переплутані. Іноді доводиться грати без підтримки. Переді мною стіна, а я вдаю, ніби дивлюся на партнера чи на сотню людей. І маю уявити цю сцену і реагувати відповідно. Після виходу фільму розумію, що навіть близько не зіграла того, що планувала.
Перша роль не вдалася
– Перший досвід у кіно – це було комічно! Мене взяли грати дівчину, яка помирає в кадрі від вади серця. Зйомки відбувалися в лікарні, постійні затримки. Я десять годин прочекала свого виходу. І за 5 хвилин до закінчення зміни мене завели в палату, поклали на ліжко і сказали, що треба відзняти всю сцену за один дубль. Бо лікарня орендована, і ми не могли в ній затримуватися. Я хрипіла, плакала, казала прощальні слова. Звичайно, нічого нормального не зіграла. Сподіваюсь, що тієї сцени ніхто ніколи не побачить.
Фото: Із Facebook
Мій гонорар за цей жахливий епізод склав 4 тисячі гривень. Витратила на якісь дурниці. Взагалі гонорари залежать від фільмографії актора, досвіду, розкрутки, бюджету проєкту. Головна роль – від 5 до 15 тисяч гривень за день. Але це не означає, що працюєш щодня. Можеш два місяці зніматися, а потім п’ять місяців не працювати.
Робота, за яку не соромно
– На жаль, якість телесеріалів в Україні дуже низька. Мені не соромно за ролі в серіалах «І будуть люди», «Незакриті мішені», «Полонена».
Зараз оскароносний новозеландський режисер Вінсент Ворд знімає повнометражний фільм «Кремінь» про життя видатного тренера вітрильного спорту Віктора Коваленка. Його вихованці здобули перші олімпійські медалі незалежній Україні, а пізніше – численні нагороди збірній Австралії. На жаль, в Україні про нього мало знають, а в Австралії він – національний герой. Досі живе там і тренує спортсменів. Мені пощастило потрапити у цей фільм. Я граю дружину тренера. Моя роль починається, коли мені 18 років, і закінчується в 53. Частину фільму вже відзняли в Україні, влітку будуть зйомки в Австралії. Думаю, це буде хороше кіно.
Сцену зґвалтування зняли за 16 дублів
– Комічних ситуацій було безліч. Розповім про епізод із серіалу «І будуть люди». На початку фільму мою героїню Олену, якій 18 років, видають заміж за Свирида, якому 55. Одна з перших сцен – він привіз її дому і фактично зґвалтував. Це моя перша велика роль, я майже не маю досвіду. І тут сцена зґвалтування: я, 47 кілограмів, лежу на ліжку, а наді мною, вибачте за подробиці, Віктор Жданов, який удвічі важчий і вдвічі старший. Він дуже ввічливий, старається мене не травмувати, весь час питає, чи мені зручно. Хоча сама сцена – груба. Спекотно, дискомфортно, ми мокрі… І так 16 дублів! Більше дублів я за весь час зйомок не пам’ятаю. Зазвичай від двох до п’яти. Зрештою я мала купу синців, розтягнуту ногу і стрес. Дивимося відзнятий матеріал – а нас камера не знімала. Показали лише деталі одягу, які лежали на підлозі. Виявляється, ми могли так і не старатися.
Професійні табу
– Я знаю, що в акторів є багато забобонів і табу. У мене немає заборон щодо того, щоб лягти в труну в кадрі, чи щоб мою героїню вбили і її фотографію використали для могильної плити. Я згодна і на еротичну сцену з оголенням, якщо це художньо виправдано, а не робиться для того, щоб утримати увагу глядача. Але я б не погодилася на роль у проросійському кіно або стрічці, яка пропагує насилля.
Я б знялася і в комедії, і в фільмі жахів, і в якійсь провокативній стрічці. Із актрис мені імпонує Тільда Свінтон. Вона не обмежується ролями, які схожі на неї саму. Вона перевтілюється в різних персонажів, навіть зіграла 82-річного психоаналітика. Багато акторів хочуть презентувати себе в кіно, бути гарними в кадрі, щоб їх любили. Для мене це – дно. Цього треба позбуватися.
Якби мені випала нагода зіграти в фільмі, який уже існує, це був би серіал «Вбиваючи Єву». Одна з героїнь – кілерка – найнетиповіший персонаж з усіх, які я коли-небудь бачила. Вона, на перший погляд, мила, але ніколи не знаєш, чи вона говорить правду, чи ні, чи вона насправді щира, чи жорстока. Я люблю таких складних незрозумілих персонажів. Шкода, що її зіграла не я.
Рік практикувала сироїдіння
– Коли в дитинстві мої однолітки бігали й гралися, я сиділа за книжками. Прочитувала мінімум одну книгу за тиждень. І досі люблю. Зараз читаю десять книг одночасно. Літературу, пов’язану з професією, роман «Мобі Дік», щоденники Леонардо да Вінчі, твори Вірджінії Вулф англійською. Почала читати листи Лесі Українки, дуже цікаво.
Фото: Із Facebook
Фільми переглядаю безсистемно: що трапилося, те і дивлюся. Нещодавно передивилася радянську стрічку «Польоти уві сні та наяву» та нову – «Аферистка».
Колись дуже любила готувати, знала багато класних рецептів, зараз не вистачає на це часу. З 13 років не їм м’яса. Був період, коли захоплювалася сироїдінням. Рік їла сирі продукти, а потім театральний університет вибив це з мене. Коли вчишся на актора, їси те, що знаходиш.
Собаки – то любов
– Я всіх тварин люблю. Але коти в мене пристрасті не викликають. А от від собак я дурію. У батьків живуть дві самки. Одну їм подарували, а інша минулої зими застрибнула в мамин автомобіль, коли та заправлялася на АЗС. Мама забрала її додому, назвала Лолою. Я вважаю їх своїми собаками. У Києві в мене був пес. Але мусила віддати бабусі з дідусем, бо була зранку до ночі на репетиціях, і бідний собака сидів увесь день біля вікна і виглядав мене.
Стосунки з актором
Фото: Із Facebook
– У мене є хлопець, він актор. Це дуже складно, коли зустрічаються два актори. Для мене найголовніше в стосунках – повага. І щоб не було хворобливої залежності. Це мають бути дві самодостатні людини, щасливі самі по собі, які горять якоюсь справою. Тоді вони можуть одне одного підтримати і зрозуміти.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
