Два переяславські подружжя підкорили вершину Казбек (5054 метри) в Грузії на початку серпня. Про підготовку, складнощі під час сходження та грузинську гостинність розповіла учасниця маршруту Людмила Борисенко.
Підготовка
– Альпінізмом захоплюється мій чоловік Вова, а я його підтримую. Ходимо в гори з друзями й кумами – Сашею та Наташею Остапенками. Сім років тому вперше зійшли родиною на Говерлу, найвищу вершину українських Карпат. П’ятирічна донька тоді фактично самостійно здолала маршрут. Перше серйозне сходження було три роки тому на 4852-метровий Тетнульд у Кавказьких горах, а через рік піднялися на найвищу вершину Європи – Монблан (4807 метри). Тоді користувалися послугами гідів, а на Казбек вирішили сходити самостійно. Стежка протоптана, є маркування, заблукати практично неможливо. Хлопці попередньо промоніторили інформацію в інтернеті.
Людмила Борисенко: "Альпінізмом захоплюється мій чоловік, а я його підтримую" Фото: надане Людмилою Борисенко
За місяць до сходження почали тренуватися. Важливі як силові вправи, так і кардіонавантаження, щоб підготувати серце. Найкраще кардіотренування – це біг. Можна займатися на орбітреку. Я вирішила поберегти коліна й не бігала. Натомість багато ходила – 12-13 кілометрів на день. Але цього виявилося недостатньо, і сходження далося мені важче, ніж попередні.
Оскільки не перший рік ходимо в гори, то одяг та частина спорядження в нас є. Брали на прокат лише шоломи, льодоруби та кішки. А загалом потрібні термобілизна, термошкарпетки, вітро- та водозахисні штани, куртка, рукавиці, шапка, чоботи, окуляри й маска з високим рівнем захисту від ультрафіолету, рюкзак, каримат, спальник, намет, трекінгові палиці, налобний ліхтарик та інше. Можна нічого із собою не везти, а все взяти на прокат, хорошої якості.
Купили для підйому туристичне харчування (сублімати). Дуже зручно: висипаєш, заливаєш кип’ятком – і страва готова. А для перекусу брали горіхи, сухофрукти та протеїнові батончики.
Акліматизація
Спочатку прилетіли в Тбілісі. Звідти маршруткою доїхали до селища Степанцмінда (колись Казбегі) біля підніжжя гори Казбек. Воно розташоване на висоті 1740 метрів над рівнем моря. Оселилися в дуже хорошого господаря – Арчі, якого нам порадив український гід. Він знає російську, це стає рідкістю, бо сучасне покоління спілкується грузинською або англійською.
Селище Степанцмінда
Пожили два дні, на третій склали тест на коронавірус. Потім був період акліматизації. Підіймалися на певну висоту, кожного дня все вище, й спускалися. Так організм звикав до нестачі кисню на високогір’ї. Спочатку зійшли на висоту 2700 метрів і спустилися. Потім – на 3600 метрів, де стоїть метеостанція, переобладнана в хостел. Залишилися там ночувати.
У Степанцмінді орендували коней, які транспортували наш вантаж до метеостанції. Тобто підйом був «налєгкє». Заплатили за послугу сто доларів. Думали, що будемо ночувати в наметах поряд зі станцією, але нас виручила грузинська гостинність. Зайшли до керівника хостелу, передали йому привіт від Арчі, з яким вони товаришують, поставили на стіл чачу (грузинський міцний алкогольний напій – авт.), мінеральну воду «Нарзан», поклали українське сало. Він подивився на нас: «Ви мені подобаєтеся». Після цього поселив нас безплатно в одному з кращих номерів, які тримають як резерв. В усіх номерах – обдерті стіни, обклеєні плакатами, стоять два двоярусні ліжка, але в «люксівських» кращі матраци.
Метеостанція переобладнана під хостел
Температура в кімнатах – близько десяти градусів тепла. Ми спали в спальниках, які розраховані на 20-градусний мороз. У хостелі є спільна кухня й навіть бібліотека! Можна підзарядити телефони, працює вай фай. Якщо перевести на наші гроші, то ночівля коштує 600 гривень за одного. А ми тричі ночували безплатно. Оце така повага до гостей та друзів!
Після ночівлі піднялися на 4000 метрів й спустилися до метеостанції. Знову переночували. Було б добре для акліматизації піднятися ще й до плато на висоті 4600 метрів, але не було часу, бо якраз утворилося «вікно», тобто сприятлива погода для сходження на вершину. Перед цим туристи тиждень не могли піднятися, деякі поїхали додому, так і не дочекавшись погоди.
Краєвиди Казбеку
Штурм вершини
Вийшли в дві години з ліхтариками. Вночі підійматися найбезпечніше, бо сніг промерзлий і ризик провалитися в тріщини найменший. А на сонці він швидко тане, і це може бути небезпечно.
Переяславці зійшли на вершину КазбекуФото: надане Людмилою Борисенко
Сходили на вершину сім годин. Найскладнішими для мене були останні 50 метрів. Дихаєш ніби нормально, але через нестачу кисню сили покидають, ніби з тебе висмоктали всю енергію. Потрібно було взяти енергетичні коктейлі, щоб підживитися, але ми про них забули. Мене трішки нудило, їсти не хотілося. Змусила себе з’їсти шматочок сушеного манго. Досі не можу на нього дивитися, хоча раніше дуже любила.
Було складно, але ми всі зійшли на вершину. Гірська хвороба нікого не накрила. На вершині побули 15 хвилин. Мороз, сильний вітер, усе в тумані. На жаль, красивих краєвидів ми не побачили. Розгорнули український прапор, швидко пофотографувалися, зняли відео й назад.
Спускалися до метеостанції чотири години. Прийшли й «вирубилися». День спали. Ввечері поїли й знову заснули. Уранці вже були бадьорими, спустилися в Степанцмінду.
Сходження на висоту – це стрес для організму. Я перед підйомом завжди п’ю противірусні таблетки, щоб не було герпесу. Після спуску тіло набрякає. У мене два дні були набряклі очі, руки. Але водночас відчувала піднесення, ейфорію, радість від того, що змогла підкорити вершину. Думаю, що це не останнє наше сходження. Але на Еверест не планую, бо хочу пожити.
Море
У Грузії ми були загалом три тижні. До нас прилетіли діти, і ми ще тиждень відпочивали на морі в Батумі. Скористалися послугою компанії SkyUp «Супровід дитини». Коштує 60 доларів. Доця казала, що до неї ставилися, ніби до віп-персони. Зустріли, першою посадили в автобус, потім – у літак, супроводжували під час перельоту. Але мені все одно було страшно, що вона летить сама.
Місто Батумі дуже сподобалося. Море світле, чисте. 10-кілометрова набережна сяє вночі. Вразила статуя Алі й Ніно. Фігури весь рухаються, раз на 10 хвилин зближаються, стають єдиним цілим, а потім роз’їжджаються. На них можна дивитися вічно.
У місті багато кафе, ресторанів. Головні страви – хачапурі та хінкалі. Ціни навіть нижчі, ніж у нас. Хіба що овочі дорожчі. Порції в ресторанах дуже великі.
Грузія – невелика, але різнобарвна. І ми, й діти – у захваті. Але щоб не було перенасичення, варто розділяти відпочинок у горах та на морі.
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу (там актуальні новини Переяславщини) та стежте за нами у фейсбуці
