Комплекс споруд у музеї просто неба, що наочно демонструє, яким було українське село в Середній Наддніпрянщині наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, може комусь здатися навічно законсервованим, непідвладним ніяким змінам. Але це далеко не так, говорить генеральний директор НІЕЗ «Переяслав» Олексій Лукашевич.
І музейні об’єкти старіють, потребують ремонтів та реконструкцій, і умови для працівників необхідно створювати належні. Днями він запросив до музею журналіста Переяслав.City, щоб на місці показати та розповісти, які новації тут уже втілено, а що ще мають намір зробити.
Передусім прямуємо до адміністративного приміщення, що біля верхніх воріт. Заходимо до нього. Дві працівниці навперебій дякують керівникові за нову котельню, адже тепер самі можуть встановлювати комфортну для себе температуру на робочому місці.
Гендиректор НІЕЗ "Переяслав" Олексій Лукашевич
– До цього в котельні, яка забезпечує теплом це приміщення площею 100 квадратних метрів, стояв електрокотел, і доводилося економити. Віднедавна його опалює твердопаливний, і ситуація змінилася. Дрова ж у нас свої – з деревини, що залишається після обрізки парку та його санітарної чистки. Завдяки тому, що в котельні встановлена теплоакумулююча ємність об’ємом один кубічний метр, надходження тепла до приміщення (завдяки автоматиці) відбувається поступово. Таким чином економимо паливо: немає потреби спалювати його постійно. А дерева, які постаріли і які довелося спиляти, обов’язково поновлюємо новими насадженнями. До слова, про інше наше технічне оновлення – розпочали закупівлю ліхтарів зовнішнього освітлення на сонячних батареях. Це дасть суттєву економію, адже зараз платимо енергетикам 4,23 грн за кіловат. «Сонячні ліхтарі» стоятимуть на маршрутах поліції охорони, тож автентичний вигляд музейного комплексу не зіпсують.
Наступний об’єкт, що дочекався ремонту, – павільйон музею сухопутного транспорту. Тут повністю перероблено покрівлю загальною площею близько 600 квадратних метрів. Поліна Юркова, доглядачка музею, розповіла, що працює тут з часу його заснування в 1993 році і пам’ятає, що вкрили його тоді шифером, що був у користуванні, і він простояв аж дотепер. Не дивно, що протікав у кількох місцях. Ще й місяця не минуло, як покрівлю замінили, тож іще звикають, що дощ надворі йде, а тут скрізь сухо.
Музей сухопутного транспорту
– Ремонт на такій великій площі, – каже гендиректор, – завершили за трохи більше ніж два місяці силами нашої реставраційної майстерні. Довелося в деяких місцях і прогнилі дерев’яні елементи замінити. Тепер дах – із металопрофілю, це значно менше навантаження на крокви. Правда, під час дощу тарабанить значно сильніше, – сміється, – але до цього можна звикнути.
Поліна Юркова працює доглядачкою музею майже 30 років
Тепер ми прямуємо до об'єкта музею, знайомого навіть тим переяславцям, які ніколи не були тут. Цей об’єкт – ротонда, до якої веде з двох боків живописна березова алея. Саме цим ця місцина і відома серед наших земляків – тут виходять незабутні фотознімки. Тепер воно стало ще облаштованішим і ще приємнішим для ока, адже місце всередині ротонди виклали тротуарною плиткою, а підхід до неї вимостили гравієм.
– Останнім часом до нас, музейників, прийшло розуміння, що комплекс музею є неповним, не відтворює наявність всіх прошарків населення серед українців, – говорить Олексій Лукашевич. – Тут є садиби представників різних ремесел, бідних селян. А де панська, поміщицька? У наших планах – облаштувати комплекс, який демонструватиме, що українці були не лише бідними, що не лише такі з них забезпечили те, що ми стали самодостатньою нацією зі своїми традиціями та самобутньою культурою.
Ротонда – улюблена фотолокація відвідувачів музею
Ротонда стане однією з локацій цього комплексу. Складуть його також три пам’ятки, які належали поміщикам. Це – будинки, в яких зараз розміщені музей декоративно-ужиткового мистецтва Київщини та музей Миколи Бенардоса, а також мисливський будиночок князя Горчакова. А озеро з альтанкою посеред нього неподалік – це ж теж «по-багатому»! Новий музей найкраще було б облаштувати в приміщенні, де зараз музей Бенардоса. Цей будинок свого часу належав пану Афендіку з Воронькова, що біля Борисполя. Тут збереглися прекрасні тогочасні інтер’єри – з паркетною підлогою, каміном, кілька кімнат відповідно умебльовано. Проблема лише в одному – перенести масивні експозиції музею Бенардоса (винахідника електрозварювання). Для цього, очевидно, потрібно буде звести нове приміщення, тож це справа кількох наступних років.
Панський інтер’єр з паркетною підлогою
Запитую в очільника заповідника, як справи щодо спорудження під’їзної дороги до нижніх воріт музею просто неба. Адже навігатори автомандрівників, що прямують з Києва, показують найпростіший шлях до нього з міста саме вулицею Літописною, а на цьому маршруті принаймні половина шляху – суцільні горби та ями, де навіть не скрізь є тверде покриття.
– Ще в 2017 році з керівництвом Київської обласної ради була досягнута домовленість щодо фінансування нею будівництва під’їзної дороги до музею вулицею Літописною. Завданням нашого заповідника було виготовлення своїм коштом відповідної проєктно-кошторисної документації. Ми з цим справилися, і належна документація була передана управлінню капітального будівництва КОДА. Однак кошти на роботи виділено не було. Можливо, тому, що не було кому пролобіювати – представників Переяславщини в обласній раді не було. Ми кожного року зверталися після того до міської ради (дорога проходить її землями та і фінансування з області мало проводитися через міське ВУКГ) щодо сприяння, але його не було. Сподіваємося, теперішня міська влада по-іншому поставиться до цієї проблеми, – сказав Олексій Лукашевич.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
