"Якщо плануєте дарувати квіти, будемо вдячні, якщо заміните їх іграшкою. Своє сімейне життя ми хочемо розпочати з благодійності і подарувати свято діткам, які цього потребують. Давайте зробимо світ добрішим разом!" Такий заклик розмістили на листівці-запрошенні Андрій та Вікторія Рудевичі для гостей свого весілля. Його відгуляли в останній день цього літа.
"Гості на іграшки не поскупилися"
– Я, як і будь-яка дівчина, дуже люблю квіти, – говорить Вікторія. – А особливо ті, які дарує мені Андрій без особливо приводу. Ідея ж відмовитися від традиційних букетів належить нам обом. Ми подумали, що на весілля всі купують дорогі букети, які вже через день-два в’януть. Тому вирішили, аби гості не викидали, як-то кажуть, гроші на вітер, а купували дитячі іграшки на свій смак і розсуд. І вони не поскупилися: дарували і м’які іграшки, і великі машинки, і всілякі розвиваючі забавки.
Аня Власюк відразу вибрала собі котика
Іграшок і справді було так багато, що вони ледь вмістилися у багажник Андрієвої автівки, а частина – ще й на заднє сидіння. А відвезли ці іграшки Андрій та Вікторія на третій день після свого весілля п’ятьом діткам, які зі своїми мамами тимчасово проживають в соціальному гуртожитку в Гайшині, та ще трьом із Гланишева.
– Ого, як багато ігрушок, – вигукнула 4-річна Валерія Калініченко і тут же витягла з великої купи іграшок м’якого ведмедика. За нею підбігли до машини дві її сестрички-близнючки Кароліна та Евеліна, яким по 2 роки, та 2-річна Карінка Волинець. Вони також взяли собі по іграшці. Решту іграшок занесли до вітальні закладу Андрій та Вікторія. Дітки їх з радістю стали діставати з упаковок і тут же бавитися ними.
Нині у гуртожитку проживає дві мами зі своїми дітками. У 29-річної Наталії Калініченко їх четверо. Окрім трьох дівчаток, вона має ще Тимофійка, якому 1 рік і 7 місяців. Тоді він саме спав. А в 27-річної Наталії Волинець – одна донька.
– Так багато іграшок дітям нашого гуртожитку ще ніхто не дарував. Спасибі Андрію та Вікторії, що зробили таку добру справу. Он погляньте, як очі в дітей світяться радістю, – висловила вдячність Рудевичам директорка цього закладу Аліна Бояр.
– Ми не вчинили нічого незвичного. Натомість отримали задоволення від спілкування з дітьми, – сказав Андрій Рудевич.
Приємно було дивитися, як дітки щиро раділи подарункам і в Гланишеві. 12-річного Артура, який має вади зі здоров’ям, 10-річну Аню та 3-річного Назарчика їх батько Федір Власюк, 33 роки, виховує сам. Мати покинула своїх діток і виїхала із села три роки тому.
– Таких красивих іграшок нам ще ніхто не дарував. Особливо мені сподобався оцей великий білий котик. Я буду з ним спати, – сказала Аня і подякувала благодійникам за подарунки.
"Я простягнув їй обручку, а вона розплакалася"
Зараз подружжя Рудевичів проживає у Києві. Андрій народився і виріс в Переяславі. У 2015 році, здобувши професію вчителя географії у нашому університеті, пішов в армію. В 2016-му у складі 43-ї окремої артилерійського бригади брав участь в бойових діях на сході нашої країни. Повернувшись додому, він, як фахівець в застосуванні безпілотних авіаційних апаратів для артилерійської розвідки, й надалі проходив службу у військовій частині в Дівичках. А із початку цього року Андрій служить в складі командування сухопутних військ Збройних Сил України у Києві.
Вікторія родом із Великої Каратулі. Вона також закінчила наш університет, де здобула професію психолога, і за фахом влаштувалася в Пристромську школу. Попрацювавши там недовго, поїхала, як сама каже, підкоряти столицю. І їй це вдалося. Наразі вона працює асистентом керівника в аудиторській кампанії.
– Я познайомилася із Андрієм близько восьми років тому в дитячому таборі "Славутич", коли ми під час навчання в педуніверситеті проходили там практику. І хоча ми сподобалися одне одному відразу, стосунки у нас не зав’язалися. Після університету ми розійшлися кожен своєю дорогою. Знову ж побачилися випадково у травні минулого року. Тоді ми кожен у своїй компанії гуляли Переяславом. Після тієї зустрічі більше вже не розлучалися, – сказала Вікторія.
Іграшки ледь вмістилися в багажник Андрієвої автівки
– Стати моєю дружиною я запропонував Вікторії новорічної ночі. Коли я простягнув їй обручку, вона розплакалася так, що ледь її заспокоїв, – пригадав Андрій.
– То були сльози радості. Адже освідчення в коханні було зворушливим і романтичним. Андрія я дуже люблю. Зараз навіть не уявляю, як би жила без нього, – зізнається Вікторія.
Свої стосунки Андрій та Вікторія узаконили без урочистостей 9 липня у Києві. А повінчалися 31 серпня в новому Свято-Володимирському храмі Переяслава. Весілля гуляли два дні в ресторані "Венеція".
– Дитячих іграшок у нас було так багато, бо їх принесли майже усі із сімдесяти запрошених. І до слова без квітів я не лишилася. Мені їх дарували разом із іграшками. Ми дуже вдячні усім, хто розділив із нами наше свято і долучився до цього благого діла. Хочеться, аби наш приклад наслідували й інші молоді пари. Адже це так класно – дарувати дітям радість!
Ще частину іграшок ми днями відвеземо діткам із вадами здоров’я, які проживають у спецзакладі в Баришівці, – сказала наостанок Вікторія Рудевич.
