Щорічно 14 червня в різних країнах світу, зокрема й в Україні, відзначають Всесвітній день донора крові. У вівторок, 16 червня, забір крові відбувся у відділенні трансфузіології Київського обласного центру служби крові, що розташоване на території Переяслав-Хмельницької ЦРЛ. Із 8:00 до 12:00 заклад відвідали 13 осіб. Проте після огляду лише десятьох з них визнали придатними для донорства. Вони загально здали 4,5 л крові.
Як це відбувалося, бачила журналістка Переяслав. City.
Усі, хто заходить до відділення трансфузіології, обов’язково дезінфікує свої руки. За цим пильно стежить молодша медсестра Галина Чернякова, 64 роки. Затим охочі здати кров реєструються безпосередньо у завідувачки цього відділення Світлани Чирки. Вона міряє їм тиск, температуру, пульс, цікавиться самопочуттям та з’ясовує, чи не хворіли певними недугами. Потім видає картки, в які внесено показники стану здоров’я. Прийом пацієнтів проводиться на підставі документа, що посвідчує особу (паспорта). При собі також треба мати ідентифікаційний код.
– Донором може бути кожна здорова людина у віці від 18 до 60 років, яка дала згоду здати кров, та не має медичних і соціальних протипоказань, – зазначає Світлана Василівна. – Стандартний об’єм однієї кроводачі – 450 мілілітрів. Якщо з людиною щодо цього все гаразд, я відправляю її до кімнати лабораторних досліджень.
Тут лаборант Сергій Пищик, 21 рік, здійснює забір крові на визначення групи та резусу крові, рівня гемоглобіну та АЛТ (показник функції печінки). Якщо і тут все з людиною добре, її пригощають чаєм та солодощами. Після такої собі трапези донору видають бахіли та одноразовий халат і запрошують до операційної палати, де власне і проводиться донорський забір крові. Цю процедуру вже понад 25 років здійснює старша операційна медсестра відділення трансфузіології Ганна Краснюк, 53 роки.
Своєї черги здати кров чекає Діана Барсименко, 33 роки, зі своїм чоловіком Ігорем, 43 роки.
– Я здаю кров вже більше шести років, – каже Діана. – Коли вперше здавала кров, мене це трохи лякало. Думала, що буде боляче, і що мені може стати зле. Однак, виявилося, що це не так. А ще медики дуже підтримали мене. Тож допомогла ще й привітна атмосфера. Після здачі крові завжди почуваюся добре.
– А мене надихнула до цієї благородної справи моя Діана, – долучається до розмови Ігор Барсименко. – Адже свою кров я вперше здавав, як ми почали жити разом, тобто два роки тому. Ми обоє працюємо на "Косталі". І донорів серед нашого робочого колективу є чимало.
Ще один працівник ТОВ "Костал-Україна" Олександр Набок, 30 років, здає свою кров по три-чотири рази на рік. Так вже триває понад шість років.
– Свого часу донором був мій батько, – каже Олександр. – Він живе в Лецьках, і, було, в "донорські" дні спеціально приїжджав до Переяслава, щоб здати кров. Тепер не здає, бо за віком не підходить. Я ж здаю кров не лише у відведені для цього дні, а й тоді, коли мене просять це зробити задля негайного порятунку людини, яка травмується у ДТП чи ще там десь, і їй терміново потрібна друга негативна група крові. Тобто, саме така, яка тече в моїх венах. Один раз і моя дружина здавала кров. Юля працювала теж на "Косталі". Зараз у декретній відпустці. Сьогодні виповнилося рівно два роки, як дружина подарувала мені синочка. Ось підросте Іван, буду з ним приходити сюди.
Любов Івахно, 32 роки, вже шість років поспіль приходить сюди здавати кров разом зі своєю донькою.
– Поки Люба проходить необхідні процедури, її донька Ілонка завжди чекає на неї в коридорі. Тож ця дівчинка, як то кажуть, росте на наших очах, – сказала Світлана Чирка.
– Я даю свою кров із 2014 року, – каже Любов Івахно. – Вперше наважилася на це, коли моїй Ілонці виповнилося три рочки. Зараз їй дев’ять. Доньці подобається тут бувати, адже медики цього відділення ставляться до неї, мов до рідної. Та й мені цей колектив симпатизує. Після кожних необхідних процедур я завжди бажаю їм всіляких гараздів і в роботі, і в сім’ях. Щодо донорства, то я сприймаю його, як пожертвування, як благодійність. Дуже хочеться, аби моя кров врятувала якомога більше життів.
– А я став донором випадково, – каже тимчасово непрацюючий Леонід Озерець, 43 роки. – Коли я служив в армії, мій офіцер потрапив у ДТП і тяжко травмувався. Дати йому кров згодилося немало солдатів, в тому числі і я. Життя йому врятували. Вдруге я давав кров на порятунку свого друга. Це було у 2000-му. Однак врятувати йому життя, на жаль, не вдалося. Ще кілька разів я давав кров дітям із Переяслава, які страждали від онкологічних захворювань. Навмисно для цього їздив до обласної онкологічної лікарні. Сьогодні ці хлопці, слава богу, дужі і здорові. Вони та й їхні батьки при зустрічі зі мною чемно вітаються. У мене перша позитивна група крові. Допомагати рятувати життя людям буду й надалі.
Той, хто здав кров, отримав довідку на звільнення від двох днів роботи зі збереженням середнього заробітку та два пакетики із солодощами та напоями.
– Висловлюю щиру вдячність колективу ТОВ "Костал-Україна", студентам нашого педуніверситету та іншим за активну участь у донорському русі. Особливі слова подяки висловлюю на адресу волонтера із нашого міста Назара Олійника. Я не знаю, як цьому молодому хлопцю вдається запрошувати людей до дачі кров, але з кожним разом таких приходить до нас все більше і більше, – сказала Світлана Чирка.
Колектив відділення трансфузіології запрошує наших земляків до дачі крові щовівторка та щочетверга з 8 до 12 години за адресою: м. Переяслав вул. Б. Хмельницького, 137.
