56-річна переяславка Валентина (своє прізвище назвати не побажала), перебуваючи у Польщі на заробітках, захворіла на коронавірус. Це сталося у листопаді минулого року. Як вона долала хворобу на чужині?
Прийшла на роботу і мені раптово стало зле
– До Польщі на роботу я їздила вже кілька разів. У березні, коли розпочався всеосяжний карантин, я саме була там. Через ковід повернулася додому того ж місяця. А у вересні знову поїхала туди на заробітки. Цього разу у місті Лодзь через біржу праці влаштувалася тапіцером (обивник м’яких меблів) на меблеву фабрику (до цього працювала покоївкою в готелі).
Одного ранку, то вже було в листопаді, я прийшла на роботу, і мені раптово стало зле. Мені було так погано, що ледь не втратила свідомість. Першу медичну допомогу мені надали працівники фабрики. Вони «нагодували» мене таблетками і викликали швидку допомогу. Бригада медиків приїхала за лічені хвилини. Попідручки мене завели в машину, обладнану усім необхідним для надання меддопомоги, поміряли тиск (він був високим), зробили електрокардіографію, дали ліки і запропонували поїхати до лікарні. Але я категорично відмовилася. Тоді керівник цього меблевого підприємства про моє погане самопочуття повідомив в агенцію, завдяки якій я сюди працевлаштувалася. За кілька хвилин із агенції приїхав легковик, і мене відвезли до хостелу, в якому я жила. Там я відлежалася, а потім поїхала до приватного мануального терапевта, бо дуже боліла спина, і я думала, що саме через це я так погано почуваюся.
Мануальник вправив мені три міжхребетні диски, і я повернулася в хостел. Через тиждень приїхала на роботу, та мені знову стало зле. Це сталося так же раптово, як і того разу. На таксі повернулася в хостел, поміряла тиск, а він – 200 на 110. Дівчата з моєї кімнати викликали "швидку". Медики й цього разу приїхали дуже швидко. Знову зробили кардіограму, поміряли температуру (на їхньому градуснику вона була 37,4°, а на моєму – ртутному – 36,6°), поміряли тиск (він вже трохи спав, бо я взяла під язик каптопрес), дали укол (через катетер ввели фурацемід і парацетамол) і запропонували лягти в лікарню. Після прийому ліків мені значно полегшало, тож від госпіталізації я знову відмовилася. А вже наступного дня про це дуже пошкодувала. Адже через сильний біль у всьому тілі я не могла навіть звестися з ліжка. А ще в мене пропав апетит і впав тиск (був 120 на 60).
І що цікаво, симптомів коронавірусу чи ж якоїсь іншої інфекційної хвороби не помічала: в горлі не дерло, в носі не крутило, голова не боліла, кашлю, нежитю і температури не було. Просто було знесилення...
Проблем із забезпеченням кисневими балонами в шпиталі не було
– Увесь час я нюхала свій парфум. Коли його запаху не відчула, то про це зізналася дівчатам з кімнати. На це вони відказали: "Якби в тебе був коронавірус, то й ми б захворіли, адже їмо і п’ємо з одного посуду". Та я й сама не хотіла вірити в те, що в мене ковід. Однак коли вчергове до мене приїхала "швидка", то лягти до лікарні я відразу погодилася.
У приймальному відділенні мені знову зробили кардіограму, а ще – енцефалограму головного мозку, з вени і пальця взяли кров, зробили ПЛР-тест і відправили до інфекційного відділення. Наступного дня мені повідомили, що в мене позитивний тест і перевели до шпиталю, де лікують коронавірусних. Там пройшла КТ-обстеження (комп’ютерна томографія – ред.). Зазначу, усе медобстеження та лікування для мене було безкоштовним. Адже на роботу я оформилася офіційно, тож мала медичну страховку.
У шпиталі була десять днів. Приймала антибіотики та антикоагулянти (препарати для розрідження крові – ред.). Помітила, що уколи там усім робили лише внутрішньовенно. Харчування було триразовим. Їжу приносили в лікувальні бокси в одноразовому запечатаному посуді. Ложки, виделки та стаканчики – теж одноразові. Страви готувалися за призначенням певного "столу" в спеціалізованому закладі, який розташований не на території лікарні. Чай та кавовий напій "Інка" готували без цукру. Тож цукор, а ще фрукти мені приносили дівчата із хостелу.
Палата, в якій я лежала, була дуже велика. У ній – сучасний ремонт. Ліжка – багатофункціональні. Матрац і подушка покриті спеціальною тканиною, через яку не проходить волога (тобто піт, сеча, слина, соплі, як це буває у тяжкохворих). Ковдра та постільна білизна теж у належному стані. Ванна кімната із унітазом та душовою кабіною розрахована на хворих двох палат. Санітарки пильно стежили за тим, аби в ній постійно були одноразові паперові рушнички, серветки, туалетний папір та мийні засоби.
Окрім мене, в палаті лікували також чотирьох хворих на коронавірус літніх полячок. Вони були залежні від додаткового кисню. Проблем із забезпеченням кисневими балонами в шпиталі не було. Коронавірус ці полячки також побороли. На щастя, дівчат, із якими я жила в одній кімнаті в хостелі, та колег по роботі, коронавірусом я не заразила і цьому теж дуже радію.
Після лікарні я трохи побула в хостелі, а потім поїхала додому, тобто в Переяслав. Два тижні сиділа на обсервації і потім повернулася до звичного життя. Днями збираюсь знову поїхати на заробітки в Польщу. Працювати в цій країні мені дуже подобається. Там я маю високу зарплату і відчуваю впевненість у завтрашньому дні.
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу (там актуальні новини Переяславщини) та стежте за нами у фейсбуці
