Той, хто останнім часом проїжджав трасою, що веде з Переяслава в напрямку с. Гребля, не міг не звернути уваги на чималу отару овець, що пасеться обабіч дороги недалеко від виїзду з міста. Звернув на них увагу і журналіст Переяслав.City.
Розповісти, звідки взялися тут вівці незвичної для нашої місцевості породи (не білої, як ми здебільшого звикли бачити, а з бурувато-коричневою вовною) і чому пасуться саме тут, попросив директора ПСП «Переяслав-Агро» Миколу Стеценка, 57 років.
– Вони тут не просто годуються, вони працюють – знищують траву, яку не дістане техніка, як он там, де пеньки, – сказав він. – Взагалі ідея завести овечок у мене і з’явилася заради того, щоб було кому «скошувати» траву та масову поросль клена у важкодоступних для техніки місцях на території нашого госпдвору. Його площа – близько п’яти гектарів, і таких місць тут немало.
Купив 20 маток торік восени. Вибрав романівську породу через низку переваг. Зокрема, через стійкість до морозів (витримує -30 градусів) та високу продуктивність: якщо старі породи дають одне ягня від вівці за рік, то романівська ягниця за два роки може мати три окоти. Вона може ще годувати ягня і вже запліднитися. Продуктивною стає у пів року. І ще одна перевага: якщо матка звичних порід дає одне ягня, то в приплоді романівської у нас було і по четверо. А взагалі відомі випадки, коли народжували за один раз і по вісім ягняток.
Микола Стеценко: «Пасуться наші вівці шість годин щодня, решта часу – в кошарі»
За рекомендаціями для відтворення стада потрібен один баран на 50 маток. Щоб гарантувати стовідсоткове запліднення, я придбав двох. Теж на Лубенщині. Вони зовсім сумирні, жодної агресивності до людей не виявляють, мабуть, тому, що, як і овечки, безрогі. Барани цієї породи досягають ваги
– Чи можна сказати, що утримання овець – досить легка справа?
– Та ні, це досить морочливе діло. Адже якщо вівця має ягнят, її раціон потрібно підсилювати. Довелося створити спецлінію для виробництва комбікорму – його даємо щоденно по
Пасуться вівці тричі на день по дві години, решту часу проводять у кошарі, там і ночують. Коли вівцематки котяться, розміщуємо їх у спеціальні клітки-станки, через чотири дні переводимо у кошари, де перебувають лише мами з дітьми. Щоб малят у стаді не затоптали, тримаємо їх тут до двох місяців.
Місця пасовищ у нас розбиті на клітки, які огороджуємо електропастухами. Вівці вигідні тим, що їдять практично всю зелень, навіть будяк, оминуть лише кропиву та вівсюг. Однак у деяких клітях у нас не лише дикоростуча рослинність, а є і підсіяні вика та овес із багаторічними кормовими травами. Узагалі, за підрахунками, витрати на одну голову становлять одну тисячу гривень за рік.
– Наскільки знаю, у вас освіта агрономічна. Звідки такі зоотехнічні знання?
– Маю досвід у тваринництві, адже кілька років працював директором племзаводу ім. Б. Хмельницького у Гланишеві. Зараз господарюю приватно. Свого часу на торгах придбав майновий комплекс колишнього радгоспу «Переяславський»: склади, гаражі, майстерні. Оформляю в оренду під ними п’ять гектарів території.
Коли після першого досвіду виник намір серйозно зайнятися вівчарством, попросив у міської ради під пасовище ще
Ми виїжджали туди з посадовцями з міської ради, вони погодилися, що кращого застосування як пасовище та територія не матиме. Однак депутатам, очевидно, байдуже і до виробничої діяльності, і до надходжень до бюджету – вони цю землю не виділили. Тож плани-максимум – довести стадо до тисячі голів – довелося скоректувати: обмежусь отарою в сто голів.
– Дивлюся, деякі з овечок пострижені.
– Так, кожну необхідно стригти за рік 2-3 рази. Придбав дві американські машинки. Спасибі синові та зятю – навчилися це робити. Проте вовна нікому не потрібна. Кому зараз потрібні валянки чи тапочки? Тож віддам, якщо хтось хату мазатиме. А ось на м’ясо попит є. Не було жодного дня, щоб дві-три машини не зупинилися і з них не поцікавилися, чи можна придбати баранчика. Але ще на м’ясо не віддавав – не набрали потрібної ваги. Щоб м’ясо було класне, баранчиків каструю. Думаю, через пару місяців почну продавати, коли вони досягнуть оптимальної ваги –
– Кажуть, повітря в кошарах лікувальне?
– Знаю, що декому з дітей, хворих на коклюш, допомагають дихальні процедури в кошарах. Повітря вранці там має підвищену вологість і температуру (до речі, вона у вівці 40 градусів) і є мало не цілющим. До нас щодо цього ніхто не звертався, але якщо хтось попроситься, звичайно ж, не відмовимо.
Роза єдина зі стада не боїться людей
Я попросив Миколу Миколайовича попозувати, взявши до рук якусь із ягничок. На це він зауважив, що вівці – дуже полохливі тварини, тож зайве і пробувати. А ось коза Роза дозволяла себе навіть погладити. «Це наша директорша, – зазначив. – Стаду овець потрібен вожак, який веде їх, куди потрібно. Для цього ніколи не підходить баран. Дехто бере козла. А ми купили для цієї ролі козу нубійської породи з приміссю англійської, вісім тисяч гривень обійшлася. Спиляли ріжки. Тож маємо повний матріархат.
Вона ще молоденька, козла не знає, тож і молока не дає. Але потенціал у англо-нубійських кіз неймовірний: може давати до восьми літрів молока, причому воно не має відчутного декому «козячого» запаху».
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
