У серпні я з племінником вперше відкрили для себе Албанію – державу на Балканах, одну з небагатьох курортних країн, доступних українцям цього року. Для її відвідування не потрібно було довідок та тестів.
Куди поїхати?
Обираючи регіон відпочинку, керувалась правилом: щоразу інший курорт, аби відкривати для себе нову країну. Албанія ж лише в останні роки з’явилася у пропозиціях туркомпаній і ще не така популярна, як, наприклад, сусідні Греція чи Чорногорія. Переглянувши у ютубі з десяток відео, почитавши блогерів та відгуки туристів, які вже там побували, визначилась із містом, обрала готель і склала список того, що хотіла б побачити.
Вирішили їхати до курортної Вльори, міста, де було проголошено незалежність Албанії. Забронювали місця в готелі «Регіна Сіті».
Набережна Вльори
Албанія: очікування та реальність
До Тірани прилетіли надвечір і зрозуміли, що єдине місце в країні, де дотримуються маскового режиму, – це аеропорт. Упродовж всього відпочинку маску на перехожих я бачила двічі. Ні у магазинах, ні у готелях, ні у ресторанах, кафе маски не носить навіть персонал.
Спочатку увагу привернула велика кількість будмайданчиків. Багато недобудов. Як пояснила наш гід, часто заможні люди з «тіньовими» грошима розпочинають будівництво, а потім через нерентабельність полишають його. У передмісті Тірани височіє на вигляд – справжнісінький античний храм із колонами та статуями. Це мало бути казино, але власник дозволу на його відкриття не отримав. І тепер величезна споруда стоїть порожньою неподалік аеропорту.
Іонічне море поблизу Вльори
Вже затемна ми доїхали до Вльори і відразу навіть не зрозуміли, що тут не так. Одне з найбільших міст Албанії було досить темним, у багатоповерхівках світилось небагато вікон. Виявляється, албанці (шиптарі – так вони називають себе) увечері сім’ями масово вирушають прогулюватися центром, і саме там вирує життя. Незабаром ми й самі в цьому переконалися, виїхавши на новеньку набережну курорту, що простяглася майже на сім кілометрів. З одного боку дороги темніло Адріатичне море, а з другого вогнями сяяли численні невеликі готелі, ресторани, кафе, атракціони і вирував нескінченний потік людей.
Найчастіше було чути не албанську мову, а німецьку та італійську. Албанці нею вільно розмовляють, а на півдні – грецькою. Англійською розмовляє здебільшого персонал у готелях і ресторанах. Про українську та російську тут і не йдеться.
Вльора – місто на стику двох морів
У Албанії понад
У Вльорі пролягає умовна межа між двома морями, і ми мали намір відпочити на обох. Пляжі Іонічного моря починались приблизно за кілометр-півтора від нашого готелю. І якщо до тунелю, яким треба було пройти, це була приємна прогулянка красивою розбудованою набережною, то потім починався місцевий «колорит».
Ліворуч височіли майже вертикальні скелі, вздовж яких тулилися-ліпилися невеличкі готелі. Деякі були вибудувані просто на скелястих виступах. Доводилось йти вузькою дорогою без тротуарів, а купи сміття на узбіччі ніяк не вписувалися в морські пейзажі. Пляжі в цій частині – це невеличкі облаштовані бухточки. Але море справді чудове з прохолодною, але комфортною водою. Через прозору призму смарагдової води проглядались величезні валуни, а вгорі над нами височіли стіни-скелі.
Можна, звичайно, було взяти таксі за 20 євро в обидва боки і поїхати на популярний, розрекламований гальковий пляж Бора-Бора. Але родина з України, яка теж відпочивала в нашому готелі, відмовила нас – дуже гамірне місце. Натомість порадила таксиста, який відвезе на пляж «для своїх».
Хюсні, так звати водія, виявився дуже привітним і цікавим співрозмовником. Йому часто цього сезону доводиться возити українців. На окремий папірець він виписує фрази українською і потім дивує компліментами дівчат. Загалом, окрім рідної албанської, знає англійську, німецьку, італійську, грецьку. Він відвіз нас до пляжу Звернець біля заповідника, де полюбляють відпочивати албанці. Вартість в обидва боки – 22 євро.
Найперше, що нас потішило, – довжелезне узбережжя, умовно поділене на окремі пляжі, де можна гуляти без обмежень. Вздовж берегової лінії – величезний сосновий ліс, у якому ховаються численні кафешки, таверночки, ресторанчики, де смачно можна пообідати свіжими морепродуктами під супровід цикад. Дрібний пісок, пологий вхід в Адріатичне море, скрізь прибрано. Головне – багато простору, а на горизонті – півострів Карабурун та острів Сазані.
Карабурун – пригода на увесь день
Чи не найяскравіші враження залишились від денної екскурсії моторним човном у відкритому морі вздовж півострова Карабурун, який є частиною Національного підводного парку.
Там є неймовірні місця. Зокрема, одна з найкрасивіших та найбільших у країні гірська печера Хаджи-Алі. Її масштаби вражають:
Схили півострова прекрасні у своїй суворій красі, їх можна розглядати нескінченно: кам’янисті виступи схожі на природні загадкові замки. Посічені вітрами скелясті береги з неповторними природними візерунками змінюються затишними бухточками з найчистішою водою, яка неспішно перекочує камінці на пляжі й шепоче-умовляє туристів залишатися там подовше.
Ще однією родзинкою подорожі є купання в печері з «підсвіткою». На одному із невеликих пляжів Карабуруну є грот у скелі. Запливши туди через вузький прохід, майже навкарачки можна перейти в невелику печеру, вода в якій наче підсвічується знизу. Секрет у тому, що між поверхнею води і однією зі стін печери є маленький зазор, сонячне світло пробивається крізь нього і створює цей казковий ефект. Не поступається красою і море: воно різне вздовж півострова – від темно-синього, майже чорнильного, до смарагдового, бірюзового і зовсім прозорого.
Вздовж півострова всюди видно десятки бетонних куполів, що ніби виростають з-під землі у неочікуваних місцях. Це бункери – спадок одіозного албанського комуністичного лідера Енвера Ходжи, який весь час побоювався нападу і атомної війни. В Албанії їх збудували близько 750 тисяч.
На відпочинку головне – море
Албанія за відчуттями дуже безпечна країна. Принаймні, як запевняла наш гід, у туристичних районах. Ми, наприклад, лишали на лежаках особисті речі, а самі понад годину могли гуляти вздовж пляжу і не переймалися, що хтось їх поцупить.
Українці, як з’ясувалось, їдуть до Албанії не лише на відпочинок, а й задля придбання нерухомості на узбережжі. За кілька років обіцяють добудувати аеропорт у Вльорі, і тоді Албанська рив’єра стане значно ближчою і, відповідно, в рази дорожчою.
Якщо когось Албанія і розчарує сміттям на вулицях чи прохачами милостині вздовж набережної під кожною пальмою (схоже, у місцевих жебраків це така собі щоденна позмінна робота з конкретно визначеним місцем), то вона все це перекриє гостинністю, смачним пригощанням, неповторними горами і морями та потішить, безперечно, одними з найкрасивіших заходів сонця. Коли червоний диск повільно закочується за острів Сазані, розтікаючись у небі і на хвилях золотаво-бузковою барвою, заповнюючи все довкола вечірніми напівтінями.
Цікаві місця Вльори
Кузум Баба – найвищий пагорб міста, який прикрашає простора природна тераса.
Острів Звернец в лагуні Нарта. Острів з великою землею з’єднує дерев’яний міст завдовжки
Замок Каніне – середньовічний замок, який височить на схилі гори Шушица за
Лариса Кононенко
Фото з архіву автор
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
