Вже понад 20 років переяславка Валентина Тюріна, 61 рік, торгує на базарі продуктами харчування. Зараз вона має стаціонарний контейнер для торгівлі на "Даринку". А наприкінці 90-х продавала фасовану гастрономічну продукцію з розкладного столика просто неба на так званому "вечірньому ринку", що колись діяв неподалік автовокзалу. Згодом придбала намет для торгівлі, який щоранку доводилося розкладати, а ввечері складати і забирати із собою. Власне, так тоді вчиняла більшість базарних торговців.
– Зараз значно зручніше торгувати, – каже Валентина Іванівна. – Адже товар залишаємо на місці, замикаючи в контейнері. А колись я зі своїм чоловіком Сашею щоранку тягли на базар "кравчучку" із товаром, столик, стільчик та ще й палатку, а ввечері все це складали і залишали на ніч у своїх знайомих, які жили біля автовокзалу.
Товар у контейнері Валентини Тюріною розкладений зі смаком. На стелажах-вітринах, мов під лінійку, виставлені баночки-пакетики з кавою, чаєм, приправами, томатною пастою, майонезом від різноманітних виробників, пляшки різних ємностей з олією, рибні консерви, фасовані макаронні вироби, крупи, борошно, цукор та інший гастрономічний товар.
– Ми з чоловіком зайнялися малим бізнесом у 1997 році, відразу після того, як із Росії переїхали в Переяслав – рідне місто мого Саші. А я родом із Калінінграда. Із Сашею познайомилася під час його навчання в Калінінградському морехідному училищі. Скажу по правді, на своїй малій батьківщині я мала значно кращу роботу: працювала бухгалтером на підприємстві. Саша ж мій із 15 років ходив у море. Та то вже інша історія.
Ну а сюди, на "Даринок" нас, торговців "вечірнього ринку", перебазували у 2000-му році за вимогою міськвиконкому, – згадує продавчиня. – Торги на перших порах були тут нікудишні. Минуло немало часу, поки народ звик і почав масово йти сюди для закупок. Знову ж погіршилися в нас торги, як у Переяславі відкрився ЕКО-маркет, а згодом – ще й АТБ. Однак, хоч у нашому місті вже є не один великий торговий заклад і на "Даринку" зменшилося покупців, покидати базарне діло мені не хочеться. І це не тому, що я люблю стояти за прилавком, а тому, що знайти якусь гарну роботу, тим паче в моєму віці, не так вже й просто.
Між іншим, щомісяця за контейнер з товаром у середньому ми сплачуємо ринкові по дві тисячі гривень. Окрім цього, з нас беруть певні кошти за виставлений товар перед контейнером. Тож за рік набігає немала сума. Та нічого не вдієш, мусимо платити.
У контейнері є холодильник.
– Товар, який належить до категорії тих, що швидко псуються (масло, майонез, живі дріжджі і інше), я викладаю на столиках перед контейнером лише при мінусовій температурі. Теплої ж пори року зберігаю в холодильнику. Ну а щоб про наявність такого товару повідомити покупцям, на видному місці ставлю табличку із переліком продуктів у холодильнику та їхньою ціною, – пояснила Валентина Іванівна.
За час нашого спілкування до прилавка Валентини Тюріної підійшло кільканадцять постійних покупців. Хтось з них любить купувати тут трикілограмові пакети із макаронами, хтось – олію, а хтось – сухі "львівські дріжджі" за дещо нижчою ціною аніж в супермаркеті.
