"Диво-сад", – мимоволі вирвалось з моїх уст, щойно я ступила на подвір’я садиби, що на вулиці Борисівське поле у місті.
Як Віктор Кузьменко зі своєю дружиною Іриною вирощує на продаж свійську птицю, на сайті Переяслав.City було раніше. Сьогодні ж йтиметься про те, як Віктор захопився японським видом мистецтва бонсай і не тільки.
– Це дворище ми придбали з Іриною понад десять років тому, коли тут ще нікого не було із сусідів, – каже його господар. – Та й ми не відразу почали жити у цьому тоді безлюдному місці. А як тільки оселилися, посадили плодові деревця. А дещо згодом, відколи я навчився правильно доглядати за садом, захопився вирощуванням ще й мініатюрних дерев – бонсай. Таке садове мистецтво дуже поширене в Японії. А ось на Переяславщині, і не знаю, чи є ще хтось, хто б формував дерева в мініатюрі. Я ж перед тим, як зайнятися цим, прочитав чимало літератури. Основний принцип, яким керуються майстри бонсай – "В малому вбачати велике". Сам термін бонсай перекладається ще й як "дерево у чаші" або вирощування дерев на підносі чи в неглибокому горщику.
На подвір’ї Кузьменків є чимало міні-дерев. Вони ростуть у невеличких глечиках, вазах, відрах, ящиках. "Заготовки" для майбутніх карликових дерев Віктор зазвичай шукає у лісі.
– Там сама природа допомагає знайти цікавий матеріал для втілення творчих задумів бонсай, – говорить він. – Одними з найпридатніших порід є сосна та клен. У моїй колекції таких міні-дерев найбільше, бо вони здатні тривалий час рости в обмеженому об’ємі ґрунту. Бува, напівтрухлі пеньки приношу додому із чагарників. До них прищеплюю гілочки того чи іншого дерева. Крону ж формую у процесі їх росту. А загалом на вирощування деревець у вазоні йде багато років. Тож тому, хто бажає зайнятися цією справою, рекомендую запастися терпінням. Ну і звичайно ж, необхідно мати потрібні знання.
Ці рослинні експозиції Віктор Кузьменко не продає, як би не просили про це його знайомі. А ось саджанці такої субтропічної деревної рослини, як інжир, він почав продавати цього сезону. Їх вирощуванням він зайнявся кілька років тому.
– Зі своїх інжирових дерев ми вперше зібрали урожай десять років тому, – долучається до розмови Ірина Кузьменко. – Минулої ж осені було стільки інжиру, що навіть курчатам його давали. Як виявилося, вони дуже люблять цю ягоду. А загалом плоди самовирощеного інжиру набагато смачніші та соковитіші за привезені до місцевих супермаркетів із заморських країн. Це, можливо, через те, що наш інжир достигає безпосередньо на дереві.
– Інжир я почав вирощувати випадково. Захопився цим ділом після однієї із виставок-ярмарків в Чубинському, де придбав два саджанці, – згадує Віктор. – Тепер же маю їх п’ять сортів. Розводжу морозостійкі. Кілька інжирів росте у відкритому ґрунті в моєму садку. На зиму я їх щільно обмотую агроволокном. Росте в мене інжир і у вазонах в теплиці. Деякі з них будуть плодоносити вже он який сезон.
Всі дерева, які ростуть тут на подвір’ї, майстерно обрізані. Особливо привертає погляд незвично сформована крона розлогого старого абрикоса: його верхівки нагадують такі собі кубла.
– Цей абрикос дістався нам у спадок від колишніх господарів цього помешкання. Хоч він уже й старий, але зрізати його не хочу. Нехай і надалі радує нас, не так плодами, як своєю незвичною формою, – сказав хазяїн садиби.
А ще Віктор Кузьменко – майстер садово-паркових виробів. Фігурні вази, вазони, столики тощо він виготовляє із бетону. Його саду вони додають неабиякої ошатності.
