Перший пацієнт, хворий на коронавірус, у переяславській лікарні з'явився 7 квітня. Про те, що в чоловіка COVID-19, не підозрювали ні рідні, ні друзі, з яким він перед тим активно спілкувався. Перевірити, чи він інфікував вірусом своїх близьких, тоді вперше відправилася мобільна бригада служби невідкладної допомоги.
На сьогодні у Переяслав-Хмельницькому Центрі первинної медико-санітарної допомоги працює чотири такі бригади, які складаються з фельдшера та водія. Вони беруть біоматеріали для ПЛР-тесту на коронавірус та відправляють їх у лабораторію. Переяслав.City розпитав фельдшерку Наталію Крицьку про її особистий досвід та роботу медиків у нових умовах. Адже тепер вони мають до основної роботи додаткове навантаження та особливий ризик.
«Про вірус я дізнавалася, як і інші — з інтернету»
— Це була якраз моя зміна, коли нам повідомили, що треба їхати в село додому до родичів цього пацієнта і взяти в них мазки для ПЛР-тестів. Тоді все пройшло спокійно, родичі навіть жартували, і в мене страху не було.
Фельдшерка мобільної бригади Наталія Крицька
Про вірус і світову пандемію я дізнавалася як і інші — з інтернету. Потім ми отримали перші експрес-тести, вивчали інструкцію. Коли формували бригаду, звісно, згоди ні в кого не питали. Та в мене не було ні страху, ні паніки, хоча дехто з колег спочатку остерігався: все нове завжди викликає побоювання. Я ж це сприйняла спокійно, з розумінням, що цю роботу комусь потрібно виконувати, і чому б не мені. Медицину ж обрала свідомо, знала всі можливі труднощі. Головне, все робити професійно, дотримуватися інструкцій.
«Прийшла і зразу одяг у пралку, сама в душ»
– Сама інфікуватися не боялася, але переживання все ж були — за рідних. Я тоді ще жила в Горбанях разом із батьками і родиною брата, його дружина була вагітна. Остерігалася «принести» вірус додому. Рідні спочатку трохи понервували, але з дому не виганяли (сміється). Невістка взагалі спокійно все сприйняла.
Заходи безпеки були звичні — прийшла і зразу одяг у пралку, сама в душ. Так щоразу, бо добу відпрацювала. Проте взуття за порогом не лишала. Але в кишені з’явився на постійно антисептик. Спочатку ці розчини були жахливі — руки пересушувало і роз’їдало так, що шкіра кровоточила. За дві доби не встигала загоїти ніякими кремами. Зараз ці розчини якісь кращі, та й шкіра звикла.
А маску на роботі я носила завжди. Життя навчило. Пацієнти, буває, викликають з тим, що болить серце, а насправді в нього температура, нежить, а в лікарню їхати не хочуть. Раз так підхопила від пацієнта ГРВІ, перенесла легко, але відтоді без маски і рукавичок на виклик не їду.
На «швидку» я перейшла всього рік тому, доти працювала в Ташанській амбулаторії. Там робота була кожен день, а тут доба через три. У зарплаті не втратила. Спочатку на роботу із села їздила автобусом, а коли він перестав ходити, підвозив брат своєю чи службовою машиною. Зранку було нормально, а після зміни часом складно, бо доводилося затримуватися, чи в брата не виходило. Добиралася вже чим могла. За дорогу ніхто нам не відшкодовував. Зараз знімаю квартиру у місті.
«Нетверезий чоловік телефоном вимагав, щоб ми приїхали і видали йому маску»
– Коли почалися масові тестування та взяття мазків на ПЛР-дослідження — було важко, бо паралельно ж обслуговували і всі звичні виклики. Саме на той період один фельдшер був у відпустці, то чергували частіше — добу через дві.
Зараз не так складно, бо все освоїла. Процедуру забору проводимо в приміщенні ізолятора нашого центру в міській поліклініці, або виїжджаємо додому. Сюди приходять ті, хто має направлення від лікаря на планове лікування чи операцію. Часом приходять пацієнти, які одужують і їм потрібен повторний аналіз на ПЛР. Тестування для людей безкоштовне. А результати приходять через п'ять днів, незалежно, який це пацієнт. Одна лабораторія в Києві не справляється швидше.
Додому їдемо, якщо в пацієнта симптоматична підозра на коронавірус, або він хворий і лікується вдома, або до контактних хворого. За час роботи ситуації були різні. Спочатку люди мені й дарували антисептики чи маски, особливо коли вони були в дефіциті, часом дякували за роботу.
Бувало, що лаяли, грубо обзивали, бо ситуація людей лякала через те, що в разі підозри чи були контактними, то мали залишатися вдома на ізоляції. Колись нетверезий чоловік телефоном вимагав, щоб ми приїхали і видали йому маску, бо без неї на роботу не пускають. Різного бувало, але вже звикли.
«Наша зарплата не змінилася»
– Методика проведення експрес-тесту на коронавірус дуже схожа на методику тестування гепатиту В. То спочатку ми тренувалися на цих тестах. Технологія забору мазків для ПЛР така ж, як ми робили на стафілокок. Тобто немає нічого складного. Ось попередні дві зміни в мене було по 16 і 20 заборів проб, а минулу зміну — всього шість.
У зв’язку з роботою в мобільній бригаді для ПЛР-тестування зарплата наша не змінилася. Тільки недавно вперше видали разову премію. Її розмір порівняно невеликий, до 3 тисяч гривень, і залежав від того, скільки кожен фельдшер відібрав зразків для аналізу.
Найважчим для мене і досі – їхати в повній екіпіровці в спеку старою «Славутою». Захисні костюми маємо багаторазового використання, клейончасті, вони не пропускають повітря. Захисні окуляри одразу пітніють, але потім, коли вода починає стікати по скельцях, можна вже щось бачити в них. Якщо зі щитком, то ще складніше.
Всю екіпіровку одягаємо на станції швидкої і так їдемо на виклик. Попрацювали в пацієнта і тільки на вулиці біля машини, після того як водій нас обробив ще дезрозчином, знімаємо спорядження, складаємо в пакет на санобробку і можемо вже вільно подихати. Ось коли відчуваєш цінність свіжого повітря, свободи!
А загалом у нас робота не важча, як в інших медиків, особливо з інфекційного відділення, які також працюють і тяжко, і в складних у мовах, і пацієнти різні. Це наша професія, ми знали, що буде нелегко. А якщо цю роботу ще й відповідно оплачуватимуть, то все буде добре.
